«Декомунізувати не можна залишити». Дніпропетровська чи Січеславська?

Учасники першого Історичного форуму “Декомунізувати не можна залишити” підтримали перейменування Дніпропетровської області на Січеславську.

Про це повідомив співробітник Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук Богдан Короленко, який брав участь у форумі, що проходив 14 липня 2018 року в м. Дніпро.

 Богдан Короленко. Фото: УІНП

Представник Інституту розповів учасникам про те, як проходить декомунізація, а також наголосив, що наступним кроком після декомунізації має стати масштабна українізація та деколонізація.

"Як сказав Вацлав Гавел, колишній президент Чехії, якщо людина живе в оточенні пропаганди і не помічає її, значить пропаганда зробила свою справу. Чи не в кожному населеному пункті, - починаючи від маленьких селищ, закінчуючи мегаполісами, - можна зустріти вулицю імені Пушкіна, Лєрмонтова та інших російських діячів, які з першого погляду не мають стосунку до насаджування тоталітарного режиму.

І ні в кого не виникає питання – чому в українському місті є вулиця російського діяча, а не українського. Росія знає як виграти війну, адже навіщо вводити танки чи вести збройний конфлікт, якщо можна забрати уми і впливати на свідомість.

Тому ми не можемо обирати нейтральні назви, ми маємо укорінюватися, зокрема назва "Січеславська область" чудовий приклад тому", - зазначив Короленко.

Захід організований коаліцією громадських організацій "Громадська підтримка Січеславська ТАК".

Нагадуємо, що декілька комітетів Верховної Ради уже підтримали перейменування Дніпропетровської області на Січеславську, а Кіровоградської на Кропивницьку.

Довідково. Український інститут національної пам’яті звертався до Верховної Ради з листом, у якому обґрунтував необхідність перейменування цих областей. Щодо Січеславської області, то варто зазначити, що ця територія нерозривно пов’язана з історією українського козацтва та з його адміністративно-військовою організацією у вигляді Січей.

На цих землях в XVI‒XVIII століттях розташовувалося 5 з 8-ми запорізьких січей – Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька та Покровська, які стали важливими складовими формування українського етнічного простору де відбувалися національно-визвольні змагання українського народу.

Впродовж 1918‒1919 років нинішнє місто Дніпро мало неофіційну назву Січеслав, яка наразі є другою неофіційною назвою Дніпра за рейтингом симпатій мешканців міста.

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.

Сталінська "боротьба з бандитизмом". Раунд перший: 1944

Нищівної поразки в бою з бригадою УПА-Північ "Помста Базару" зазнав підрозділ 1-го батальйону 220-го прикордонного полку НКВД. Підрозділ був оточений, розчленований на кілька груп і майже в повному складі знищений. Бій стався в річницю страти ЧК учасників Другого зимового походу Армії УНР у 1921 році під с. Базар. Так бригада УПА символічно відплатила чекістам за смерть українських вояків.

Український патріот й авантюрист Джейкоб Макогін – князь Леон Богун Мазепа Розумовський

Він видавав себе за відставного полковника Корпусу морської піхоти США і нащадка українського гетьмана Кирила Розумовського, купував вілли і квартири в Італії та Швейцарії, на власному автомобілі разом із ефектною і заможною дружиною-американкою об’їздив пів Європи, багато жертвував на підтримку українського національно-визвольного руху і привернення уваги в світі до українського питання. При цьому культивував ореол загадковості і таємничості навколо своєї персони серед оточення, через що його нерідко вважали чи то американським, чи то англійським, чи якимось іншим шпигуном.