У мережі опублікували близько 1000 примірників неформальної преси кінця 1980-х

Як українці проривали завісу радянської цензури? Нова он-лайн колекція архівних документів від Центру досліджень визвольного руху розповідає про початок становлення незалежних медіа в Україні.

Про це "Історичній правді" повідомили в ЦДВР.

 Вилучені у затриманих шрифти до друкарської машинки, що зберігаються в Архіві СБУ. Фото: ЦДВР

Сатира, студентські видання, журнали релігійних організацій, екологічні вісники, газети громадських рухів, — це та інше можна знайти серед неформальних видань, які почали з’являтись у період "перебудови".

Більше тисячі оцифрованих копій ЦДВР розмістив у вільному доступі на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху. 

Оцифровану колекцію презентували 26 липня в Українському кризовому медіа центрі. Оригінали зберігаються в архіві видавництва "Смолоскип" та у приватній колекції самвидаву та неформальної преси литовського державного діяча і дипломата Пятраса Вайтєкунаса (Надзвичайного і Повноважного Посла Литовської Республіки в Україні у 2010—2015 рр.).

У колекції Пятраса Вайтєкунаса зберігаються оригінал-макети вільної преси не тільки з України, але навіть з таких далеких частин Радянського Союзу як острів Сахалін. Це дозволить всім охочим порівняти український самвидав із ширшою перспективою появи незалежних медіа.

"Кількість нових видань період "перебудови" показує те, як суспільство втомилось від майже 70-ти років радянської цензури і за першої ж можливості зайнялося творенням альтернативи.

Люди починали відкрито жартувати (і на політичні теми в тому числі), говорити про релігію, піднімати питання екозахисту, яке після Чорнобильської катастрофи не звучало в офіційних медіа", — коментує Андрій Когут, директор Архіву Служби безпеки України. 

Колекцію презентували піар-менеджер видавництва "Смолоскип" Олег Коцарев, автор і видавець неформальної преси початку 90-х Тарас Шамайда, директор ГДА СБУ Андрій Когут та укладач першої анотованої бібліографії української позацензурної преси Михайло Трущенков. Модерував розмову керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак

 Учасники презентації. Фото: ЦДВР

"Ми ще працюємо з цією колекцією, не все ще опрацьовано й каталогізовано, але наша кінцева мета – зробити всі матеріали доступними не лише дослідникам, а й широкому колу читачів. Нинішній спільний проект оцифрування й публікації на сайті Електронного архіву українського визвольного руху – чудовий приклад того, як це має відбуватися", — говорить Олег Коцарев

Видавництво "Смолоскип" і однойменний благодійний фонд має велику колекцію періодики, яку зберігає у Музеї-архіві українського самвидаву. Самвидавну та неформальну пресу почав збирати свого часу засновник видавництва "Смолоскип" Осип Зінкевич.

Підготовка та оцифрування онлайн-колекції неформальної преси з архіву видавництва стала можливою завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні та програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.

Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є сервісом відкритого он-лайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Проект реалізується спільно Центром досліджень визвольного рухуЛьвівським національним університетом імені Івана Франка та Національним музеєм "Тюрма на Лонцького" за участі Архіву СБУ, Українського інституту національної пам’яті та Національного університету "Києво-Могилянська академія". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 24 000 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

Нагадуємо, що 26 липня також відбудеться дискусія "Неформальні медіа кінця 80-х початку 90-х".

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.