У мережі опублікували близько 1000 примірників неформальної преси кінця 1980-х

Як українці проривали завісу радянської цензури? Нова он-лайн колекція архівних документів від Центру досліджень визвольного руху розповідає про початок становлення незалежних медіа в Україні.

Про це "Історичній правді" повідомили в ЦДВР.

 Вилучені у затриманих шрифти до друкарської машинки, що зберігаються в Архіві СБУ. Фото: ЦДВР

Сатира, студентські видання, журнали релігійних організацій, екологічні вісники, газети громадських рухів, — це та інше можна знайти серед неформальних видань, які почали з’являтись у період "перебудови".

Більше тисячі оцифрованих копій ЦДВР розмістив у вільному доступі на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху. 

Оцифровану колекцію презентували 26 липня в Українському кризовому медіа центрі. Оригінали зберігаються в архіві видавництва "Смолоскип" та у приватній колекції самвидаву та неформальної преси литовського державного діяча і дипломата Пятраса Вайтєкунаса (Надзвичайного і Повноважного Посла Литовської Республіки в Україні у 2010—2015 рр.).

У колекції Пятраса Вайтєкунаса зберігаються оригінал-макети вільної преси не тільки з України, але навіть з таких далеких частин Радянського Союзу як острів Сахалін. Це дозволить всім охочим порівняти український самвидав із ширшою перспективою появи незалежних медіа.

"Кількість нових видань період "перебудови" показує те, як суспільство втомилось від майже 70-ти років радянської цензури і за першої ж можливості зайнялося творенням альтернативи.

Люди починали відкрито жартувати (і на політичні теми в тому числі), говорити про релігію, піднімати питання екозахисту, яке після Чорнобильської катастрофи не звучало в офіційних медіа", — коментує Андрій Когут, директор Архіву Служби безпеки України. 

Колекцію презентували піар-менеджер видавництва "Смолоскип" Олег Коцарев, автор і видавець неформальної преси початку 90-х Тарас Шамайда, директор ГДА СБУ Андрій Когут та укладач першої анотованої бібліографії української позацензурної преси Михайло Трущенков. Модерував розмову керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак. 

 Учасники презентації. Фото: ЦДВР

"Ми ще працюємо з цією колекцією, не все ще опрацьовано й каталогізовано, але наша кінцева мета – зробити всі матеріали доступними не лише дослідникам, а й широкому колу читачів. Нинішній спільний проект оцифрування й публікації на сайті Електронного архіву українського визвольного руху – чудовий приклад того, як це має відбуватися", — говорить Олег Коцарев. 

Видавництво "Смолоскип" і однойменний благодійний фонд має велику колекцію періодики, яку зберігає у Музеї-архіві українського самвидаву. Самвидавну та неформальну пресу почав збирати свого часу засновник видавництва "Смолоскип" Осип Зінкевич.

Підготовка та оцифрування онлайн-колекції неформальної преси з архіву видавництва стала можливою завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні та програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.

Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є сервісом відкритого он-лайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Проект реалізується спільно Центром досліджень визвольного руху, Львівським національним університетом імені Івана Франка та Національним музеєм "Тюрма на Лонцького" за участі Архіву СБУ, Українського інституту національної пам’яті та Національного університету "Києво-Могилянська академія". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 24 000 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

Нагадуємо, що 26 липня також відбудеться дискусія "Неформальні медіа кінця 80-х початку 90-х".

Коли виникла Українська Повстанська Армія?

У червні 1942 року Головна команда УПА Бульби-Боровця надіслала нацистському керівнику "Рейхскоміаріту Україна" Кохові листа, написаного в дуже гострій формі і з такою недипломатичною фантазією, як колись запорожці писали до турецького султана...

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.