У Києві презентували книгу про підняття синьо-жовтого прапора в 1990 році

В Укрінформі презентували книгу голови Київради у 1990-х роках Олександра Мосіюка «День прапора».

Про це йдеться на сайті інформаційного агенства.

Юрій Марченко, Максим Стріха, Олександр Мосіюк

 

У ній автор поділився спогадами по визначну дату в історії не лише Києва, а всієї України – підняття 24 липня 1990 року синьо-жовтого прапора біля будівлі Київської міської ради, а також про події, що відбувались у столиці напередодні здобуття Україною незалежності.

"На долю Київради тих часів випало випало дуже багато серйозних питань, і не тільки питань життя міста. Так сталося, що доводилося вирішувати і загальнодержавні питання, оскільки ми були не просто радою, ми були столичною радою.

У нас була особлива функція, і тому все, що відбувалося в столиці, мало загальнодержавне значення. Ви знаєте, що всі головні події, всі революції завжди відбуваються в столицях. І від того, як себе поводила Київрада, які вона ухвалювала рішення, залежало дуже багато подій загалом у державі", - зазначив Мосіюк.

 Юрій Марченко, Максим Стріха, Олександр Мосіюк

Як зазначив на презентації учасник тих подій – заступник міністра освіти та науки Максим Стріха, підняття прапора 24 липня 1990 року було подією не тільки київською, а загальнодержавного значення.

У книзі також описано спробу комуністичної влади влаштувати провокації під час військового параду на Хрещатику у листопаді 1990 року. Тоді рішенням Київради парад було перенесено на площу Перемоги, і він пройшов не в такому масштабі і без військової техніки.

"Це була дуже жорстока політична битва, і слава богу, що це була політична битва, а не переросла в громадянську – з кровопролиттям, від чого тоді буквально на волосині висів Київ.

Нам вдалося все-таки в умовах абсолютної деморалізації і деградації влади в державі ухвалити рішення, яке тоді певним людям в керівництві країни вдалося реалізувати", - сказав Мосіюк.

Як зазначив Максим Стріха, події тих часів ще не описані належним чином в історії Україні, але якби не підтримка Київради, то деякі події у Верховній Раді України, можливо, і не відбулися б.

Сам автор визнає, що його погляд і оцінка подій тих днів є суб'єктивними, але запевняє, що намагався максимально викладати факти. Приміром, рішення Київради і її президії, на які посилається автор, збереглися в архівах. Крім того, Мосіюк багато спілкувався з колегами по Київраді, іншими учасниками тих подій.

 

Тепер Мосіюк планує видати другу частину спогадів – про події 1991 року, коли було припинено діяльність Комуністичної партії в Києві – до речі, раніше, ніж це зробила Президія Верховної Ради України.

"У мене в кабінеті був штаб по припиненню діяльності Комуністичної партії. Депутати вирушили в усі стратегічні точки, щоб зупинити діяльність цього монстра, арештували будівлі партійних органів, вивісили на будівлях синьо-жовті прапори, навіть над будівлею ЦК.

Ми арештували банківські рахунки Компартії, гараж, відключили урядовий зв'язок. Це було 25 серпня, після проголошення Акта про незалежність", - розповів Мосіюк.

Він також наголосив, що влада Києва у 1990-х роках, власне, і розпочала процес декомунізації. Зокрема, рішенням Київради вулицю Кірова було перейменовано на вул. Грушевського, демонтовано монумент Леніна на тодішній площі Жовтневої революції, а її саму перейменовано на майдан Незалежності.

Попередньо вихід другої частини спогадів планується на першу половину 2019 року.

Читайте також:

Як над Київрадою "бандерівсько-петлюрівський" прапор підіймали

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.