У Києві презентували книгу про підняття синьо-жовтого прапора в 1990 році

В Укрінформі презентували книгу голови Київради у 1990-х роках Олександра Мосіюка «День прапора».

Про це йдеться на сайті інформаційного агенства.

Юрій Марченко, Максим Стріха, Олександр Мосіюк

 

У ній автор поділився спогадами по визначну дату в історії не лише Києва, а всієї України – підняття 24 липня 1990 року синьо-жовтого прапора біля будівлі Київської міської ради, а також про події, що відбувались у столиці напередодні здобуття Україною незалежності.

"На долю Київради тих часів випало випало дуже багато серйозних питань, і не тільки питань життя міста. Так сталося, що доводилося вирішувати і загальнодержавні питання, оскільки ми були не просто радою, ми були столичною радою.

У нас була особлива функція, і тому все, що відбувалося в столиці, мало загальнодержавне значення. Ви знаєте, що всі головні події, всі революції завжди відбуваються в столицях. І від того, як себе поводила Київрада, які вона ухвалювала рішення, залежало дуже багато подій загалом у державі", - зазначив Мосіюк.

 Юрій Марченко, Максим Стріха, Олександр Мосіюк

Як зазначив на презентації учасник тих подій – заступник міністра освіти та науки Максим Стріха, підняття прапора 24 липня 1990 року було подією не тільки київською, а загальнодержавного значення.

У книзі також описано спробу комуністичної влади влаштувати провокації під час військового параду на Хрещатику у листопаді 1990 року. Тоді рішенням Київради парад було перенесено на площу Перемоги, і він пройшов не в такому масштабі і без військової техніки.

"Це була дуже жорстока політична битва, і слава богу, що це була політична битва, а не переросла в громадянську – з кровопролиттям, від чого тоді буквально на волосині висів Київ.

Нам вдалося все-таки в умовах абсолютної деморалізації і деградації влади в державі ухвалити рішення, яке тоді певним людям в керівництві країни вдалося реалізувати", - сказав Мосіюк.

Як зазначив Максим Стріха, події тих часів ще не описані належним чином в історії Україні, але якби не підтримка Київради, то деякі події у Верховній Раді України, можливо, і не відбулися б.

Сам автор визнає, що його погляд і оцінка подій тих днів є суб'єктивними, але запевняє, що намагався максимально викладати факти. Приміром, рішення Київради і її президії, на які посилається автор, збереглися в архівах. Крім того, Мосіюк багато спілкувався з колегами по Київраді, іншими учасниками тих подій.

 

Тепер Мосіюк планує видати другу частину спогадів – про події 1991 року, коли було припинено діяльність Комуністичної партії в Києві – до речі, раніше, ніж це зробила Президія Верховної Ради України.

"У мене в кабінеті був штаб по припиненню діяльності Комуністичної партії. Депутати вирушили в усі стратегічні точки, щоб зупинити діяльність цього монстра, арештували будівлі партійних органів, вивісили на будівлях синьо-жовті прапори, навіть над будівлею ЦК.

Ми арештували банківські рахунки Компартії, гараж, відключили урядовий зв'язок. Це було 25 серпня, після проголошення Акта про незалежність", - розповів Мосіюк.

Він також наголосив, що влада Києва у 1990-х роках, власне, і розпочала процес декомунізації. Зокрема, рішенням Київради вулицю Кірова було перейменовано на вул. Грушевського, демонтовано монумент Леніна на тодішній площі Жовтневої революції, а її саму перейменовано на майдан Незалежності.

Попередньо вихід другої частини спогадів планується на першу половину 2019 року.

Читайте також:

Як над Київрадою "бандерівсько-петлюрівський" прапор підіймали

Перший Всеукраїнський Собор УАПЦ, 5-6 червня 1990 р.

Як установа божественна, Церква незмінно і недвозначно виявляє свою сутність у соборній свідомості своїх членів, натхнених Святим Духом. «Бо зволилося Духові Святому і нам» - так владно висловлює перший Апостольський Собор в Єрусалимі свою постанову.

Пам’ять про війну: дискурс демократії та дискурс тоталітаризму

Сьогодні неспокутуваний злочин комунізму повертається примарою нового світового конфлікту. Тому конфлікт історичних пам'ятей має не лише політико-ідеологічну, а перед усім, етичну природу і пов'язаний із нерозкаяністю за злочини комунізму. Отож, хай із сьогоднішнім ювілейним ушануванням жертв Другої світової війни прийде до нас усвідомлення що тоталітарне будяччя проросло на нашому полі не випадково. У Ялті 1945-го знесилене людство залишило ті зерна. Наше завдання сьогодні те будяччя виполоти.

ГУЛАГівська «одіссея» Патріарха Володимира

18 липня 1995 року спецпризначенці підрозділу «Беркут» битимуть кийками священників та мирян під стінами Софії Київської. Такою буде реакції української влади на бажання поховати у стінах храму українського православного Патріарха Володимира – Василя Романюка. В’ячеслав Чорновіл тоді викрикуватиме, що це “кінець незалежної України…”. «Беркут» і далі робитиме свою справу. Патріарха так і не поховають у храмі, а лише перед його стінами. Ці події ввійдуть в історію, як «чорний вівторок». Та передуватиме їм не менш напружене та сповнене боротьби життя. Історія «одіссеї» Патріарха Володимира концтаборами та тюрмами ГУЛАГу.

Спільний біль. Спільна історія. Дискусія до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Щороку 18 травня в Україні відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу – згадуються події 1944 року, коли радянський тоталітарний режим насильницьки виселив людей із їхніх рідних земель. Цей день офіційно започаткований тільки 2015 року, а історія та традиції кримських татар досі залишаються загадкою для багатьох українців.