Мавзолей Котовського на Одещині розбирають. ФОТО

19 вересня в м. Подільську Одеської області почалися демонтажні роботи над мавзолеєм комуністичного діяча Григорію Котовському, на честь якого раніше називалося місто.

Про це повідомляє одеський сайт 048.ua з посиланням на мерію Подільська.

Зі стели склепу почали демонтувати личкувальні гранітні плити. Згідно з рішенням міськради, останки Котовського мали перепоховати на кладовищі ще два роки тому, проте досі це рішення не виконане. Сам об’єкт давно перебуває в аварійному стані.

 

Склеп-могила Котовського підлягає демонтажу в рамках виконання закону "Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного режиму".

 

ДОВІДКА:

Григорій Котовський (1881—1925) — грабіжник, революційний діяч і радянський воєначальник. У часи Російської імперії певний час очолював бойову групу Партії соціалістів-революціонерів, проте невдовзі розірвав з нею стосунки й займався грабіжництвом на чолі власної банди. Двічі засуджувався до каторжних робіт, зокрема вдруге — довічно.

Вийшов на волю після Лютневої революції 1917 року, приєднався до Партії лівих есерів. З 1918 року долучився до більшовицької партії, командував Тираспольським червоним загоном, грабував фінансові установи білої Добровольчої армії.

У 1919—1922 роках — командир кавалерійських бригади, дивізії, корпусу в Червоній армії, воював проти українських військ, білих на Кавказі, на польському фронті. Брав участь у придушенні селянських повстань в Україні.

Після Громадянської війни в Росії — на високих державних посадах. Загинув за нез’ясованих обставин. Тіло Котовського забальзамували й покали в мавзолей у м. Бірзула (нині Подільськ), яке в 1935—2016 роках називалося Котовськом.

Радянська пропаганда оспівувала Котовського як "героя Громадянської війни".

ОУН і Тайвань проти комуністів та Пекіна

Наприкінці 1956 року з Великої Британії відбув корабель у Південно-Східну Азію, на борту якого перебували Юліан Заблоцький (керівник дипломатичної місії) та Володимир Косик (заступник керівника). До Тайбею, столиці острова, вони прибули 25 лютого 1957 року

«Людина, що не має померти». Міф про Муссоліні

Зачарованість італійців своїм дуче тривала довго, але вщент розбилася через руйнівний результат воєнних операцій

«Расстрелян за националистическую деятельность…»: таємниця смерті Петра Франка

Петро Франко був розстріляний. Однозначно, що сталося це не швидше 6 липня 1941 р… Про конкретну дату страти поки що залишається лише здогадуватися…

Як Василя Стефаника було врятовано від страти

Я йому представився й сказав, що їдемо на розмову в "пруському" штабі, висловив я при тому надію, що все буде тепер добре, судячи по прихильних словах шефа штабу. Стефаник одначе приймав мої слова холодно, а вкінці запитався мене на ходу до авта:
— Коли Ви кажете, що Ви УСС, то скажіть мені, чи мене зараз розстріляють, чи ще будуть мучити?!..