Мавзолей Котовського на Одещині розбирають. ФОТО

19 вересня в м. Подільську Одеської області почалися демонтажні роботи над мавзолеєм комуністичного діяча Григорію Котовському, на честь якого раніше називалося місто.

Про це повідомляє одеський сайт 048.ua з посиланням на мерію Подільська.

Зі стели склепу почали демонтувати личкувальні гранітні плити. Згідно з рішенням міськради, останки Котовського мали перепоховати на кладовищі ще два роки тому, проте досі це рішення не виконане. Сам об’єкт давно перебуває в аварійному стані.

 

Склеп-могила Котовського підлягає демонтажу в рамках виконання закону "Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного режиму".

 

ДОВІДКА:

Григорій Котовський (1881—1925) — грабіжник, революційний діяч і радянський воєначальник. У часи Російської імперії певний час очолював бойову групу Партії соціалістів-революціонерів, проте невдовзі розірвав з нею стосунки й займався грабіжництвом на чолі власної банди. Двічі засуджувався до каторжних робіт, зокрема вдруге — довічно.

Вийшов на волю після Лютневої революції 1917 року, приєднався до Партії лівих есерів. З 1918 року долучився до більшовицької партії, командував Тираспольським червоним загоном, грабував фінансові установи білої Добровольчої армії.

У 1919—1922 роках — командир кавалерійських бригади, дивізії, корпусу в Червоній армії, воював проти українських військ, білих на Кавказі, на польському фронті. Брав участь у придушенні селянських повстань в Україні.

Після Громадянської війни в Росії — на високих державних посадах. Загинув за нез’ясованих обставин. Тіло Котовського забальзамували й покали в мавзолей у м. Бірзула (нині Подільськ), яке в 1935—2016 роках називалося Котовськом.

Радянська пропаганда оспівувала Котовського як "героя Громадянської війни".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.