Вінницький архів створив он-лайн виставку про історію архівної справи

Майже 150 документів, починаючи з 1820-х років і до наших днів, презентував Державний архів Вінницької області в он-лайн експозиції, яка з’явилася на сайті закладу до Дня архівного працівника.

Про це пише Олеся Шуткевич для видання "День".

 Фото: "День"

Виставка складається з п’яти розділів. Перший містить матеріли про діяльність Вінницької губернської комісії, її засновників, а також перші згадки про становлення архівної системи на Поділлі зокрема.

У наступних представлені документи і світлини, які інформують про розбудову архівної справи у період визвольних змагань 1917–1921 років, більшовицького руху, голодомору та німецької окупації. Он-лайн експозиція дає повне уявлення про діяльність архівної установи від початку ХІХ століття і до сьогодення.

 Фото: "День"

"Архівна справа на Поділлі і Вінниччині зокрема зародилася ще в другій половині ХVІ століття, коли було створено Брацлавське воєводство й розпочали діяльність шляхетські суди: ґродський, земський та підкоморський.

Перша конкретна вказівка на існування місця концентрації архівних документів сягає 1580 року, коли через необережність сталася пожежа Вінницького замку, у якій згоріла переважна більшість королівських актів на маєтки місцевої шляхти, – розповідає головний спеціаліст відділу інформації закладу к.і.н. Костянтин Завальнюк.

– За козаччини ґродські та земські книги зберігалися при судах. А після відкриття у 1909 році у Вінниці окружного суду, дія якого поширювалася на 7 повітів Подільської губернії, при канцелярії старшого нотаріуса окружного суду було створено Вінницький нотаріальний архів, який дав старт повноцінній архівній діяльності.

 Фото: "День"

У 1920 році у Вінниці була створена архівна секція охорони пам’яток давнини, мистецтва і природи. У тому ж році при ній створено Подільський обласний архів, який складався з архівного, бібліотечного і бібліографічного відділів.

У вересні 1920 р. утворено Подільське губернське архівне управління при губнаросвіті, а Подільський обласний архів ліквідовано. А вже навесні 1922 році розпочалося створення Подільського губернського історичного архіву для зберігання дореволюційних архівних документів. Він був укомплектований з матеріалів Подільського та Кам’янець-Подільського архівних управлінь".

Реорганізація архівних закладів та їх перейменування тривали кілька років поспіль, то через новий адміністративно-територіальний поділ (1930 р.), то у зв’язку із запровадженням нових структур і штатів, то через окупацію.

Все це відображено в представлених документах: книгах записів, указах, циркулярах та положеннях. Особливо цікавими є звіти архівних службовців. Вони є унікальним джерелом з вивчення історії архівної справи краю, які чекають своїх дослідників.

Усі документи експозиції представлені у вільному доступі. Переглянути їх можна, не виходячи із дому, достатньо прости зайти на сайт архіву у розділ "Документальні виставки".

Читайте також:

В інтернеті з’явився оцифрований архів найбільшого українського видання Польщі

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.