У Верховній Раді відкрили контрпропагандистську виставку про Донбас

4 грудня в парламенті Український інститут національної пам’яті відкрив інформаційно-просвітницьку, контрпропагандистську виставку "Донбас: переPROчитання образу".

Виставка є спробою деконструювання створеного російською пропагандою негативного медійного образу краю як "особливого" регіону, актуалізованого в українському суспільстві в умовах війни Росії проти України.

У виставці зібрані найбільш переконливі та цікаві факти історії заселення степових регіонів, що розкривають суть Донбасу як цивілізаційно-культурного перехрестя. Значна їх частина присвячена "антирадянським виступам" та проявам суспільної незгоди серед жителів Донецької та Луганської областей.

 

"Ми повинні розуміти, що боротьба за Донбас триває давно, і раніше совєтська пропаганда, а зараз російська поширюють негативні медійні образи", - наголосила Голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах Ганна Гопко.

 Ганна Гопко. Фото: прес-служба УІНП

Експозиція повністю руйнує міф про Донбас як "надзвичайно зрадянізоване" населення регіону.

"Сучасний окупований Донбас не позбувся міфу про начебто проросійський анклав, де не було нічого українського. Попри шалену русифікацію протягом багатьох років, Донбас був, залишається і буде українським. Під час так званого обміну територіями з Польщею після Другої світової війни величезна кількість українців з теренів Західної України була переселена не лише на південь України, а й на Донбас. Трудова міграція ще більше зробила Донбас насправді українським", - підкреслив Голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Микола Княжицький.

Микола Княжицький. Фото: прес-служба УІНП 

На його переконання, виставка дає усвідомлення, що Донбас завжди був і буде українським, що це українська земля, і тому боротьба за неї є святою.

Виставка "Донбас: переPROчитання образу" дозволяє побачити в регіоні не стільки Донбас, скільки українські Донеччину та Луганщину, зазначив Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

"Спочатку імперії крадуть минуле, потім загарбують територію. Так зробила Росія з Кримом, який зображали "ісконно рускім", і з Донбасом, з минулого якого стирали українські сліди. Такий погляд активно впроваджувався в суспільну свідомість на цих теренах та в Україні загалом. Вже потім з‘являються "зелені чоловічки" чи терористи з георгіївськими стрічками, які нібито відновлюють історичну справедливість. Тому визволення і Криму і Донбасу неможливе без повернення правди про їхнє минуле, їхньої інтеграції в загальноукраїнський історичний наратив", - наголосив В’ятрович.

 Володимир В'ятрович. Фото: прес-служба УІНП

Виставка містить маловідомі матеріали з фондів Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Галузевого державного архіву СБУ, а також документи з Державного архіву Донецької області.

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.