24 січня 1919

Книжкова новинка - «Українська розвідка. 100 років боротьби, протистоянь, звершень»

Книга під такою назвою презентована 24 січня під час заходів з нагоди відзначення Дня зовнішньої розвідки України.

Про це "Історичній правді" повідомив автор, дослідник історії спецслужб Олександр Скрипник.

 

У цей день виповнилося 100 років від дня створення першого підрозділу загальнодержавної зовнішньої розвідки в Україні. Саме 24 січня 1919 року у складі Політичного департаменту Міністерства внутрішніх справ Директорії УНР почав функціонувати, згідно із затвердженим у цей день тимчасовим штатом, відділ закордонної інформації.

Цей відділ призначався для проведення розвідувальної роботи щодо активно діючих проти УНР ворогів (передусім, штабів Червоної і Добровольчої армій), а також стосовно країн – потенційних противників республіки і можливих союзників.

Фактично це був перший підрозділ загальнодержавної зовнішньої розвідки в Україні. До цього упродовж року, з березня 1918-го, діяв лише розвідочний відділ Генерального штабу Збройних сил Української Народної Республіки (згодом – Української Держави). Але то була суто військова розвідка.

Віднині день 24 січня відзначатиметься на державному рівні, згідно з Указом Президента України, як День зовнішньої розвідки України.

Подіям, пов’язаним із зародженням та діяльністю підрозділів української зовнішньої розвідки, і присвячена книга Олександра Скрипника – журналіста, письменника, дослідника історії спецслужб.

В анотації зазначається, що "у книзі, яка ґрунтується на наукових, мемуарних та інших джерелах, розсекречених документах з архівів Служби зовнішньої розвідки України і Служби безпеки України, власних авторських дослідженнях, змальована історія розвідувальної діяльності в Україні від доби УНР до сьогодення".

Рецензентами книги виступили дослідник історії національних спецслужб доктор історичних наук Володимир Сідак та голова СЗР України Єгор Божок. Водночас у авторському передньому слові акцентується увага, що це не наукова монографія чи академічне дослідження, а радше фрагментарні документальні хроніки і замальовки з історії української розвідки.

Особлива увага автором приділена зародженню і становленню розвідувальних органів у період Української революції 1917–1921 років, а також діяльності національних підрозділів розвідки у складі Української військової організації, Державного Центру УНР у екзилі, Організації українських націоналістів та Української повстанської армії.

Кілька розділів присвячено напруженому протистоянню між цими підрозділами і радянськими органами держбезпеки. Назви розділів уже дають уявлення про їх змістове наповнення:

"Розвідка ДЦ УНР у протистоянні з ВУНК-ДПУ-НКВС УСРР", "Розвідка УВО та ОУН: Україна понад усе", "Друга світова війна: під червоними і червоно-чорними прапорами", "Холодна війна": непримиренні і нескорені" та ін.

Водночас величезний масив подій у книзі переплітається з радянською історією, коли на теренах України упродовж сімдесяти років функціонували розвідувальні підрозділи спецслужб СРСР. Про це теж йдеться на сторінках книги, інакше загальна картина не була б повною і зрозумілою.

При цьому автор зазначає, що "ті, радянські, підрозділи не можна асоціювати з українською розвідкою і назва книжки – не про них, бо вони діяли в інтересах не України, а Радянського Союзу. Але без хоча б фрагментарного змалювання їхньої історії і діяльності неможливо сповна відобразити увесь непростий шлях зародження, боротьби й утвердження на світовій арені саме української за сутністю і змістовим наповненням розвідки".

Змалювання подій через боротьбу й протистояння, напевне, найточніше відображає ту атмосферу, яка супроводжувала непростий процес становлення й діяльності національних підрозділів розвідки як на теренах України, так і в умовах перебування в еміграції.

Не обійдений увагою і новітній період функціонування зовнішньої розвідки за часів незалежності України – із 1991 до 2019 року. Останні сторінки книги увібрали себе розповідь про діяльність Служби зовнішньої розвідки України в умовах російської агресії проти України, її модернізацію і реформування відповідно до стандартів НАТО.

Жанр книги визначено як науково-популярне видання. Цьому відповідає і форма подачі матеріалів, яка включає стислу характеристику певного історичного періоду, змалювання особливостей діяльності у цей час розвідки, її структурної побудови, основних здобутків, розповіді про керівників і найяскравіших представників.

Текстові матеріали широко ілюструються фотознімками, документами з архівів спецслужб, схемами, численними цитатами тих, хто в різні періоди мав відношення до діяльності розвідки в Україні.

Повнокольорове видання підготовлено у співпраці з Видавничим Домом "АДЕФ-Україна".

Читайте також:

Книжкова новинка "БАНДЕРІВЦІ. 200 історій з ХХ століття"

Три роки війни в Україні: погляд військового репортера з Словенії

"Буча - це українська Сребреніца", - каже Боштян Відемшек. Словенський військовий репортер збирає матеріал для нової книги, у якій сучасна російсько-українська війна зіставляється з Першою світовою, а усі події планує висвітлювати лише в теперішньому часі. Нещодавно журналіст відвідав Ужгород, після чого опублікував у словенській газеті "Дело" статтю про війну в Україні. Публікуємо її в перекладі українською мовою.

Спілка Української Молоді. Як 100 років тому у Києві було створено, а потім знищено студентське підпілля

СУМ заявив про себе в травні 1926-го. В Парижі загинув Симон Петлюра і юнаки вирішили про це розголосити. Ввечері 30 травня в Софійському Соборі відправляли панахиду на пошану 10-ліття смерті Івана Франка. Микола роздрукував близько 100 листівок, розміром 5 х 15 см, зі словами: "Люди, Укранці! Знову пролилася невинна кров кращого сина України. Доки-ж терпіти. Схаменіться, будьте люди...". На кінець відправи Павлушков, Матушевський та Бобир кинули з хорів листівки у натовп.

"Вільне місто" під орудою Нестора Махна і повсякдення революції. Фрагмент книжки "Дніпро. Біографія великого міста в степу"

Махновські війська тричі захоплювали Катеринослав. Вони повністю контролювали місто протягом шести тижнів у листопаді–грудні 1919 року. Щойно Махно увійшов до Катеринослава, як той був проголошений "вільним містом" під захистом Революційно-повстанської армії. Жителів закликали "припинити бути міщанами й обивателями" та "сміливо і рішуче стати до справи будівництва нового життя на рівних, справедливих і розумних началах".

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".