Документи репресованих в СРСР міністрів Української революції 1917-21 доступні онлайн

Вигадані справи, розстріли, табори і заочне засудження - так комуністи розправлялися із тими хто керував Українською Народною Республікою. Матеріали про це збереглися в архівах. Сьогодні підбірку із 314 документів зробили доступною онлайн.

Про це "Історичній Правді" повідомили в Центрі досліджень визвольного руху.

 Перший склад Генерального секретаріату Української Центральної Ради, Київ, 1917 рік.

Cправа ліворуч: (у першому ряду) Симон Петлюра, Сергій Єфремов, Володимир Винниченко, Христофор Барановський, Іван Стешенко. В овалі – Валентин Садовський. Стоять: Борис  Мартос, Микола Стасюк, Павло Христюк

17 із 23 репресованих міністрів УНР та Гетьманату комуністичний режим убив чи довів до смерті в ув’язенні. ЧК розстріляла міністра народної освіти Української Держави Володимира Науменка та  міністра фінансів Петра Климовича лише за сам факт перебування на урядових посадах.

13 міністрів на чолі з колишнім прем’єр-міністром УНР Всеволодом Голубовичем Верховний надзвичайний революційний трибунал УСРР 22—30 травня 1921 засудив до 5—10-х років ув’язнення в концтаборах. Ця справа проходила під назвою "Справа уряду УНР".

Відома також справа "Спілки визволення України" (1929—1930), сфабрикованої в ГПУ, містить слідчі документи про міністрів УНР Сергія Єфремова, Андрія Ніковського та Володимира Чехівського.

Одним із небагатьох, хто уник розстрілу, був колишній міністр єврейських справ УНР Пінхас Красний, заарештований у лютому 1938 р. як член "антирадянської сіоністської терористичної організації". У 1939 р. його справу було призупинено. Проте йому теж судилося загинути — імовірно, від рук нацистів у Бабиному Яру.

Тих, кому не вдалося емігрувати якомога далі, викрадали комуністичні спецслужби і вивозили для репресування в СССР.

"Такою була ціна втрати держави для політичної еліти 100 років тому. Сьогодні, коли триває чергова війна Росії проти України, вкрай важливо пам‘ятати уроки історії часів першої незалежності" - прокоментував колекцію, автор ідеї та упорядник, директор Архіву СБУ Андрій Когут.

Докладніше про долі міністрів Української революції 1917—1921 рр. читайте у спецпроекті Центру досліджень визвольного руху та ТСН за посиланням.

Документи з Архіву СБУ, Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України про 23-х міністрів Української Народної Республіки та Української Держави, репресованих комуністичним режимом, опублікував Центр досліджень визвольного руху на сайті Електронного архіву.

Весь масив документів про репресованих міністрів увійшов до науково-документального видання "Горе переможеним. Репресовані міністри Української революції", презентація якого відбудеться 28 лютого в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану (Майдан Незалежності, 2, Будинок профспілок,  2-поверх) о 18 годині 30 хвилин.

Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є сервісом відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Проект реалізується Центром досліджень визвольного руху спільно з Львівським національним університетом імені Івана Франка та Національним музеєм "Тюрма на Лонцького" за участі Архіву СБУ, Українського інституту національної пам’яті та Національного університету "Києво-Могилянська академія". Сьогодні в Е-архіві доступні копії майже 25 000 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

Нагадуємо, що в рамках реформи декомунізації, Україна надає вільний для кожного доступ до документів колишньої радянської спецслужби — ЧК-НКВД-КҐБ. Звернутися до архіву можна особисто або написати електронного листа. Це право передбачено Законом України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". Для детального ознайомлення з рекомендаціями щодо пошуку та відповідями на поширені питання рекомендуємо порадник як шукати в архівах "Право на правду".

Практичні поради по роботі за архівами КГБ, Центрдосліджень визвольного руху узагальнив в посібнику "Архіви КҐБ для медіа". Автори посібника: Володимир Бірчак, Андрій Когут, Ольга Попович, Отар Довженко, Юрій Макаров і Ярина Ясиневич. Книга доступна онлайн українською, англійською та російською мовами.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".