Українці в Австрії вшанували пам’ять закатованих людей у нацистських таборах

Цими днями до Маутгаузену приїхали делегації з різних країн світу. Серед них — відомі політики, громадські діячі та очевидців.

Аташе з питань оборони при Посольстві України в Австрії полковник Андрій Ткачук, Федеральний канцлер Австрії та члени уряду взяли участь у поминальних заходах, повідомляє прес-служба МОУ, передає Гал-Інфо.

Фото: прес-служба МОУ
Фото: прес-служба МОУ

Живих свідків тих страшних подій залишились одиниці. Один із них — українець, харків’янин Ігор Малицький.

Ігор Малицький — невільник чотирьох концтаборів, який пережив своїх катів. Нині йому 94 роки, але такий поважний вік не став завадою і дідусь приїхав до Австрії.

Фото: прес-служба МОУ
Фото: прес-служба МОУ

До речі, українців у концтаборах було чимало. Це — визначні діячі, політичні в’язні, учасники підпілля, військовополонені та звичайні мирні мешканці.

Апарат Військових аташе в Республіці Австрія втілює в життя важливий проект, який так і називається: "Українці в Маутгаузені".

Слід зазначити, що до кінця року має бути видана книга зі спогадами, архівними документами, старими фотографіями та інтерв’ю ще живих очевидців, які були бранцями нацистських таборів.

Довідково. У 1995 році у селі "Ебензеє", де знаходився один із найбільших філіалів Мауггаузену, встановлено пам’ятник від Світової ліги українських політичних в’язнів, а у 2000 році в Маутгаузені було відкрито пам’ятник від України.

Година папуги. Ґудзики з Харкова

Станіслав Мікке вчепився у київського прокурора Андрія Амонса: "Хто це зробив?!" Більшість могил мала дивну рису — сліди від величезних бурів: земля була перемішана із перемеленими людськими кістками, зітлілим одягом та металевими ґудзиками. Подекуди траплялися великі грудки якогось білого хімікату.

Як дипломати УНР у Празі на інформаційному фронті воювали

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.