Дитячий журнал із 90-річної історією оголосив про закриття

Один з найстаріших та найпопулярніших українських дитячих журналів «Барвінок» припиняє свою роботу. Про це команда видання повідомила у новому номері журналу.

Редакція, яку цитує «Читомо», зазначає, що однією з причин припинення роботи журналу стала втрата інтересу до друкованих видань серед дітей: 

«Діти масово занурюються у віртуальний світ, це не найкращий час для журналу з його апелюванням до смислів, реальності… Наш кораблик уже пришвартовується, ми сходимо на берег, де нас чекають рукописи ще не закінчених книг, підручників, волонтерська робота. Тож іще зустрінемося. Тому не прощаємося, а кажемо: «До побачення!».

 

Журнал «Барвінок» заснували в січні 1928 року у Харкові під назвою «Жовтеня». Після воєнної перерви його випуск відновили у квітні-травні 1945 року вже в Києві як «Барвінок». У 1950–1998 рокаж журнал також дублювався російськомовним випуском.

До 1990 року «Барвінок» був єдиним українським періодичним виданням для молодших школярів. Журнал приділяв велику увагу популяризації української літератури та став майданчиком дебютів для багатьох українських письменників.

Станом на 2008-й рік) редакція журналу випустила 916 номерів, які загальним накладом сягають 310 мільйонів примірників.

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?

Українці в Єгипті

Весною 1920 року до Єгипту прибуло біля 4500 біженців з колишньої російської імперії. Три чверті з-поміж них були українцями або «малоросами» українського походження. Усіх поселено у пустельний наметовий табір в Тель-ель-Кебірі (залізнична станція між Каїром і Суецьким каналом)

Гомельська офіцерська сотня: союзник чи ворог української держави?

1 березня 1918 року Гомель зайняли німецькі війська відповідно до Берестейського договору, а через кілька днів він був переданий разом з повітом до Української Народної Республіки. За тиждень до вступу німців Гомельський революційний комітет та Поліський комітет РКП(б) терміново евакуювались на схід.

Бандера і спорт: вболівав за «Мюнхен-1860», грав у баскетбол, обожнював лижі

Про життя Степана Бандери відомо чимало – що про український період і діяльність тут, що про польське та німецьке ув’язнення та життя в еміграції. Одна з частин біографії провідника, яка не має належного дослідження й бодай однієї цільної статті, – зацікавлення Бандерою спортом. Більшість історій вже обросла легендами та міфами. Що не дивно, коли мова йде про таку постать.