Листування прихильників польсько-українського примирення презентували у Львові

У Львові презентували книгу з піввіковим листуванням польського та українського емігрантів Єжи Гедройця і Богдана Осадука. Видання "Кореспонденція 1950-2000" містить 855 листів

Презентація відбулася під час 88-мої Оссолінської зустрічі  у Львівській бібліотеці імені Василя Стефаника, повідомляє часопис "Ї" з посланням на Польсько-український портал. 

 
З ліва на право Богуміла Бердиховська, Тарас Возняк та Вікторія Маліцька
Ігор Тимоць

Листування Гедройця (1906-2000) з Осадчуком (1920-2011),  – це обширний том, що містить 855 листів, написаних у 1950-2000 роках. Співупорядни книги дослідниця польсько-українських відносин Богуміла Бердиховська розповіла, наскільки сильно вплинула на сучасні відносини між Польщею і Україною ця група емігрантів. 

"У книзі зібрано листвування двох інтелектуалів протягом піввіку. – розповіла Бердиховська. – У Польщі та в більшій мірі в Україні мало досліджено вплив еміграції на сучасний стан справ в обох державах і відносини між країнами. А вплив був великим. По-перше, це листування показує цілковиту відданість обох емігрантів відродженню незалежності Польщі та України. По-друге, відданість їх життя встановленню добрих дружніх відносин між незалежними Польщею та Україною. Постать Гедройця знана в Польщі й навіть в Україні. Натомість постать Осадчука мало відома в Польщі й ще менше в Україні. А це видатна особа, яка багато зробила з Німеччини для підтримки України".

Тарас Возняк, генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького, розповів натомість, що будь-який формат устрою держав, інституцій і міждержавних відносин спочатку зʼявляється як ідея в головах інтелектуалів та політиків. Так свого часу виникли ідеї ЄС, НАТО.  

 
Збірку листування впорядкували Богуміла Бердиховська та Марек Жебровський, видало видавництво Kolegium Europy Wschodniej
Kolegium Europy Wschodniej

Так само, на його думку, Гедройць та Осадчук протягом десятиліть осмислювали, як здобути незалежність своїх країн і збудувати дружні віднсини між Польщею та Україною. Досягнення добросусідських відносин між Польщею та Україною в 1990-х – це, зокрема, заслуга цих інтелектуалів.

Оссолінські зустрічі – регулярні зустрічі у львівській бібліотеці імені Василя Стефаника, присвячені польсько-українським темам. Сучасна бібліотека Стефаника була колись частиною бібліотеки імені Оссолінських. Усі Оссолінські зустрічі відбуваються під патронатом Генконсульства Польщі в Україні.

ДОВІДКА:

Богдан Осадчук народився в 1920 році в Коломиї. Дитинство і юність провів у Польщі. У 1940-х вивчав міжнародне право та історію Східної Європи в Берлінському університеті. Навчання продовжив в Українському вільному університеті в Мюнхені, де захистив кандидатську дисертацію про радянську політику в період від Леніна до Хрущова.

З 1966 року – професор новітньої історії Східної Європи у Вільному університеті Берліна. Захистив докторську дисертацію щодо планів Юзефа Пілсудськогопровести превенційну війну проти Адольфа Гітлера. В еміграції працював журналістом.

У 1950 році на берлінському антикомуністичному Конгресі вільної культури познайомився з Гедройцем. Під псевдонімом "Берлінець" активно публікував матеріали у часописі "Культура", головним редактором якого був Гедройць. У 1990-х Осадчук був позаштатним радником президента України Леоніда Кучми щодо польсько-українських відносин.

У 2001 році отримав орден «Білого Орла» – найвищу урядову нагороду Польщі.  У 2009 році, "відзначаючи науковий доробок і активну роль в справі польсько-українського примирення" глава МЗС Польщі Радослав Сікорський нагородив почесною відзнакою Bene Merito. Ініціював створення Європейського колегіуму польських та українських університетів (EKPiUU) у Любліні. 

Єжи Гедройць – польський публіцист і громадський діяч, засновник і головний редактор паризького часопису "Культура". Активний прихильник польсько-української співпраці, противник взаємних територіальних та інших претензій. Прагнув формування добросусідських взаємин Польщі з її східними сусідами: Литвою, Білоруссю, Україною.

З ініціативи і коштом Гедройця зʼявилася антологія української літератури 1917–1933 років "Розстріляне відродження". 

Головною тезою Гедройця була "не буде справді вільних поляків, чехів чи угорців без вільних українців, білорусів чи литовців". Він виступив за концепцію "Не може бути вільної Польщі без вільної України". 

Погляди та ідеї Гедройця сприяли розвалу СРСР, зближенню та подальшій співпраці між поляками та українцями у роки незалежності України. Гедройць був радником президента Польщі Александра Квасневського щодо польсько-українських відносин.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?