АНОНС: Довженко-Центр відкриває мультимедійний Музей Кіно

12 вересня День українського кіно та 25-річчя Довженко-центру відзначать відкриттям Музею кіно. Прем'єрна мультимедійна виставка "ВУФКУ. LOST & FOUND" розповість про українську кінореволюцію 1920-х.

Виставка "ВУФКУ. Lost & Found" та паралельна програма розкриють історію міжнародного успіху Всеукраїнського фотокіноуправління — державної організації, яка у 1920-ті роки сформувала успішну українську кіноіндустрію.

ВУФКУ об'єднало кіностудії Одеси, Ялти і Києва, розвинуло виробництво, дистрибуцію, рекламу та освіту в сфері кіно, спричинивши справжню "кіноманію". Завдяки ВУФКУ українське кіно вийшло на міжнародний ринок — наші фільми показували в Німеччині, Франції, Нідерландах, Британії, США та Канаді.

 

Логотип ВУФКУ, художник Олександр Довженко (імовірно 1924 рік)

Уклавши угоди з такими ключовими гравцями індустрії, як Kodak, Pathé та Agfa, ВУФКУ стало одним із кіногігантів у тогочасній Європі та вже серед сучасників здобуло славу "українського Голлівуду". 

Мультимедійна експозиція у відновлених приміщеннях Довженко-центру площею 1500 кв. м представить експонати з провідних українських музеїв та небачені скарби з колекції Довженко-центру. Рідкісні кадри фільмів, кінохронік та анімації, унікальні архівні документи та фото, що перенесуть глядача в атмосферу буремних 1920-х. 

 

"Виставка "ВУФКУ. Lost & Found" — перша спроба представити українську культурну революцію 1920-х синтетично, через найбільш релевантне медіа — кіно. Що робити зі спадком українського радянського мистецтва 1920-х? Заборонити чи засвоїти? Яке його місце в новітній українській ідентичності? Чи можлива його "декомунізація"? Чи коректно представляти національний комунізм 1920-х як своєрідну форму націоналізму, а український авангард — як суто естетичну систему, виносячи за дужки їхній політичний зміст? Чи правильно віктимізувати 1920-ті терміном "Розстріляне відродження", ігноруючи очевидні успіхи доби? На ці питання немає простих відповідей. Але суспільна дискусія навколо них буде неповною без комплексного висвітлення феномену кіно 1920-х", — говорить Іван Козленко, генеральний директор Довженко-центру.

До створення експозиції долучилися відомі сучасні автори: Алла Загайкевич, Георгій Потопальський, Олександр Бурлака, Анатолій Бєлов та група Sensorama, Микола Рідний, Ірина Стасюк, Олексій Нікітін, Олександр Ірванець, Антон Санченко, Тетяна Малярчук, Наталка Сняданко, Ірина Цілик.

Виставка є результатом масштабного дослідження команди Довженко-центру, що розпочалось 2012 року публічними показами українського німого кіно з сучасними саундтреками. Відтоді в культурний обіг повернуто десятки фільмів, віднайдених в Україні та за кордоном.

Медіатека Довженко-центру також презентує сайт https://vufku.org/ — перший онлайн-ресурс, в якому можна знайти вичерпну інформацію про ВУФКУ.

Кураторська група: Станіслав Мензелевський, Анна Онуфрієнко, Олександр Телюк

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.

ПАРАЛЕЛЬНА ПРОГРАМА:

Музичні кіноперформанси "КОЛО ДЗИГИ" - Репрем'єри заборонених та віднайдених німих фільмів виробництва ВУФКУ із сучасними саундтреками у живому виконанні DZ`OB, Вагоновожатих, Мар'яни Садовської.

Кінолекторій "КУЛЬТУРФІЛЬМ" за участю українських та світових дослідників кіно.

Кіноклуб "OLDSCHOOL": покази відреставрованих версій фільмів ВУФКУ.

Екскурсії експозицією для дітей, родин.

Графік подій "Паралельної програми" буде оголошено згодом.

 

12 вересня, четвер,

17.00 - прес-конференція з організаторами виставки "ВУФКУ. LOST & FOUND" 

18.00 - кураторська екскурсію експозицією для журналістів

19.00 - урочисте відкриття виставки "ВУФКУ. LOST & FOUND"

20.00 - кіноперформанс "Нариси радянського міста"(1929) з новим саундтреком наживо гурту DZ`OB (Вхід за квитками).

Виставка працюватиме до 22:00

Місце: 1 і 5 поверхи Довженко-Центру (м. Київ, вул. Васильківська, 1, станція метро "Голосіївська").

Вхід вільний.

Виставка діятиме з 13 вересня по 1 грудня 2019 року, 12:00 - 20:00

Вихідні дні - понеділок, вівторок.

Вхідний квиток – 80 грн., пільговий – 50 грн (школярі з 11 років, студенти та пенсіонери за наявності дійсного посвідчення).

Вхід вільний для співробітників музеїв, осіб з інвалідністю 1-2 групи, учасників бойових дій за наявності дійсного посвідчення.

 

 

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".

Історик, сержант ЗСУ Володимир Бірчак "Клап": Усі мої предки були борцями визвольних змагань. Тепер вони стоять за спиною свого найменшого бійця

Володимир Бірчак – відомий історик, журналіст, сценарист, заступник редактора видання "Історична правда", керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху. Працював заступником директора Галузевого державного архіву СБУ, доклав чимало зусиль для декомунізації в Україні, особисто брав участь у розробці змін до законодавства, яке тепер гарантує доступ до архівів КДБ. А з перших днів повномасштабного вторгнення Росії у 2022-му мобілізувався до лав ЗСУ та став кулеметником на позивний "Клап".

Чернівці-1989. За лаштунками першої "Червоної Рути"

35 років тому у Чернівцях відбулася подія, що змінила культурний ландшафт нашої країни. Незалежність України почалася із співочої революції на стадіоні "Буковина" та виверження нової непідцензурної музики – музики протесту.