АНОНС: Довженко-Центр відкриває мультимедійний Музей Кіно

12 вересня День українського кіно та 25-річчя Довженко-центру відзначать відкриттям Музею кіно. Прем'єрна мультимедійна виставка "ВУФКУ. LOST & FOUND" розповість про українську кінореволюцію 1920-х.

Виставка "ВУФКУ. Lost & Found" та паралельна програма розкриють історію міжнародного успіху Всеукраїнського фотокіноуправління — державної організації, яка у 1920-ті роки сформувала успішну українську кіноіндустрію.

ВУФКУ об'єднало кіностудії Одеси, Ялти і Києва, розвинуло виробництво, дистрибуцію, рекламу та освіту в сфері кіно, спричинивши справжню "кіноманію". Завдяки ВУФКУ українське кіно вийшло на міжнародний ринок — наші фільми показували в Німеччині, Франції, Нідерландах, Британії, США та Канаді.

 

Логотип ВУФКУ, художник Олександр Довженко (імовірно 1924 рік)

Уклавши угоди з такими ключовими гравцями індустрії, як Kodak, Pathé та Agfa, ВУФКУ стало одним із кіногігантів у тогочасній Європі та вже серед сучасників здобуло славу "українського Голлівуду". 

Мультимедійна експозиція у відновлених приміщеннях Довженко-центру площею 1500 кв. м представить експонати з провідних українських музеїв та небачені скарби з колекції Довженко-центру. Рідкісні кадри фільмів, кінохронік та анімації, унікальні архівні документи та фото, що перенесуть глядача в атмосферу буремних 1920-х. 

 

"Виставка "ВУФКУ. Lost & Found" — перша спроба представити українську культурну революцію 1920-х синтетично, через найбільш релевантне медіа — кіно. Що робити зі спадком українського радянського мистецтва 1920-х? Заборонити чи засвоїти? Яке його місце в новітній українській ідентичності? Чи можлива його "декомунізація"? Чи коректно представляти національний комунізм 1920-х як своєрідну форму націоналізму, а український авангард — як суто естетичну систему, виносячи за дужки їхній політичний зміст? Чи правильно віктимізувати 1920-ті терміном "Розстріляне відродження", ігноруючи очевидні успіхи доби? На ці питання немає простих відповідей. Але суспільна дискусія навколо них буде неповною без комплексного висвітлення феномену кіно 1920-х", — говорить Іван Козленко, генеральний директор Довженко-центру.

До створення експозиції долучилися відомі сучасні автори: Алла Загайкевич, Георгій Потопальський, Олександр Бурлака, Анатолій Бєлов та група Sensorama, Микола Рідний, Ірина Стасюк, Олексій Нікітін, Олександр Ірванець, Антон Санченко, Тетяна Малярчук, Наталка Сняданко, Ірина Цілик.

Виставка є результатом масштабного дослідження команди Довженко-центру, що розпочалось 2012 року публічними показами українського німого кіно з сучасними саундтреками. Відтоді в культурний обіг повернуто десятки фільмів, віднайдених в Україні та за кордоном.

Медіатека Довженко-центру також презентує сайт https://vufku.org/ — перший онлайн-ресурс, в якому можна знайти вичерпну інформацію про ВУФКУ.

Кураторська група: Станіслав Мензелевський, Анна Онуфрієнко, Олександр Телюк

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.

ПАРАЛЕЛЬНА ПРОГРАМА:

Музичні кіноперформанси "КОЛО ДЗИГИ" - Репрем'єри заборонених та віднайдених німих фільмів виробництва ВУФКУ із сучасними саундтреками у живому виконанні DZ`OB, Вагоновожатих, Мар'яни Садовської.

Кінолекторій "КУЛЬТУРФІЛЬМ" за участю українських та світових дослідників кіно.

Кіноклуб "OLDSCHOOL": покази відреставрованих версій фільмів ВУФКУ.

Екскурсії експозицією для дітей, родин.

Графік подій "Паралельної програми" буде оголошено згодом.

 

12 вересня, четвер,

17.00 - прес-конференція з організаторами виставки "ВУФКУ. LOST & FOUND" 

18.00 - кураторська екскурсію експозицією для журналістів

19.00 - урочисте відкриття виставки "ВУФКУ. LOST & FOUND"

20.00 - кіноперформанс "Нариси радянського міста"(1929) з новим саундтреком наживо гурту DZ`OB (Вхід за квитками).

Виставка працюватиме до 22:00

Місце: 1 і 5 поверхи Довженко-Центру (м. Київ, вул. Васильківська, 1, станція метро "Голосіївська").

Вхід вільний.

Виставка діятиме з 13 вересня по 1 грудня 2019 року, 12:00 - 20:00

Вихідні дні - понеділок, вівторок.

Вхідний квиток – 80 грн., пільговий – 50 грн (школярі з 11 років, студенти та пенсіонери за наявності дійсного посвідчення).

Вхід вільний для співробітників музеїв, осіб з інвалідністю 1-2 групи, учасників бойових дій за наявності дійсного посвідчення.

 

 

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.