In Memoriam. Померла дослідниця єврейської спадщини України Ірина Сергєєва

Знана українська дослідниця історії та культури східноєвропейського єврейства Ірина Сергєєва пішла з життя 26 жовтня

Про це повідомляє Українська асоціація юдаїки.

Ірина Сергєєва народилася в Києві 1958 року. 1982-го закінчила історичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю "Історія та археологія". З 1975 до 1983 року працювала в Інституті археології АН УРСР.

 

У 1986 році почала свою багатолітню працю в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського, де з 1990 року дотепер очолювала відділ фонду юдаїки, у якому зберігається одна з найбільших колекцій єврейських рукописів і книжок у світі. У 1998 році Ірина Сергєєва захистила кандидатську дисертацію на тему "Археографічний опис єврейських декорованих рукописів XVIII – першої половини ХХ ст.".

Ірина Анатоліївна належала до тих небагатьох людей, які стояли біля витоків відродження єврейських студій у незалежній Україні.

З 1994 до 2000 років викладала в Міжнародному Соломоновому університеті в Києві, з 2003 року – на міждисциплінарній сертифікатній програмі з юдаїки в Національному університеті "Києво-Могилянська академія", а з 2012-го – також і на магістерській програмі з юдаїки у цьому ж університеті.

Упродовж багатьох років пані Ірина читала авторський курс "Матеріальна культура євреїв Східної Європи", брала участь у етнографічних і епіграфічних експедиціях в Україні й за кордоном. Вона входила до складу виконавчого комітету Уукраїнської асоціації юдаїки, очолювала відділ фонду юдаїки Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

Дослідниця викладала на літніх школах, організованих Центром наукових працівників і викладачів юдаїки "Сефер" (Москва), а також на школах у Варшавському і Центральноєвропейському університетах, була учасницею конгресів (світового і європейського) та конференцій із юдаїки.

Її перу належать дві монографії: "Альбом еврейской художественной старины Семена Ан-ского" (у співавторстві з Олександром Канцедікасом) і "Архівна спадщина Семена Ан-ського у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського", а також численні статті.

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.