Конгрес США визнав геноцид вірмен в Османській імперії

Палата представників США 29 жовтня прийняла резолюцію про визнання геноциду вірмен 1915-1923 років на території Османської імперії

Про це повідомляє BBC.

 

За резолюцію проголосували 405 членів палати, 11 висловилися проти. Її підтримали впливові представники як Демократичної, так і Республіканської партії.

Документ був внесений до Конгресу в січні, відразу після відкриття засідань Палати представників нового скликання, в якій більшість отримала Демократична партія. Демократи представляють багато виборчих округів, у яких мешкає значна кількість американців вірменського походження.

Ухвалення резолюції відбулося швидше, ніж очікувала більшість спостерігачів. У понеділок вона пройшла через комітет з регламенту, який виніс її на голосування всієї палати представників - причому без можливості внесення поправок, як і домагалися вірменські лобісти.

Ухвалення законопроекту лобіювали дві найбільші групи, що представляють американців вірменського походження - Вірменський національний комітет Америки (АНКА) і "Вірменська асамблея Америки".

"Ми в буквальному сенсі обходимо всі кабінети на [Капітолійському] пагорбі", - розповідав Бі-бі-сі Армен Саакян, виконавчий директор АНКА по західному регіону.

Когресмени визнають, що прискорений розгляд резолюції викликаний кризою у відносинах США з Туреччиною через турецьку операцію на півночі Сирії. Очікується, що офіційна Анкара відповість на визнання геноциду відкликанням свого посла з Вашингтона, який раніше назвав текст документа повним безпідставних звинувачень.

Довідка. Геноцид вірмен є першим геноцидом ХХ сторіччя. Туреччина заперечує звинувачення в масовому знищенні біля 1,5 млн вірмен у роки Першої світової війни і вкрай болісно реагує на критику з боку Заходу щодо питання вірменського геноциду.

Факт геноциду вірмен визнаний 29 країнами, зокрема: Росією, Францією, Литвою, Німеччиною, Італією, Австрією Австрії, Чилі, Греції, Кіпру, Аргентини, Бельгії, Уельсу, Швейцарією, Канадою, Польщею тощо. України серед них немає.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.