В'ятрович таки стане нардепом. Бужанський погрожує? ДОПОВНЕНО

Історик та громадський діяч, колишній голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович невдовзі стане депутатом Верховної Ради України.

Про це 12 листопада повідомила низка ЗМІ. Сам В'ятрович підтвердив інформацію "Історичній правді".

 

На парламентських виборах 2019 року Володимир В'ятрович йшов під номером 25 у списку "Європейської Солідарності". Партія отримала 23 місця у багатомандатному окрузі, тому історик до парламенту не потрапив.

Нардеп від "ЄС" Ірина Луценко за станом здоров'я склала повноваження. Наступною у списку партії йшла Наталія Бойко (№24), але вона відмовилася від мандату, ставши радницею прем'єр-міністра Олексія Гончарука.

В'ятрович прокоментував подію у дописі на Facebook.

"Я йду в політику заради того, щоб Україна була рідним домом, в якому живеш в достатку та куди із радістю повертаєшся. Щоб наші діти спілкувались між собою українською, не нехтучи іноземими мовами, знали б нашу історію, неспотворену з-за кордону та з впевненістю дивилися у своє майбутнє, незатьмарене ані війною, ані здачею країни.

Особисто я запевняю: не піду на жодні компроміси щодо національних інтересів.

Хай зміни будуть українськими!

Йду, щоб будувати український світ і зупиняти "русскій мір".

Дякую команді Європейської Солідарності і особливо Наталії Бойко за рішення. Робитиму все аби виправдати вашу довіру", - пише він.

 

Водночас майбутній парламентар оприлюднив повідомлення від депутата ВР, члена фракції "Слуга народу" Максима Бужанського, яке той надіслав у месенджері. Бужанський, відомий своїми проросійськими поглядами, погрожує В'ятровичу, використовує нецензурну лайку. Сам екс-голова УІНП сприйняв повідомлення з гумором.

"Привітання від депутата Бужанського:)" - написав він.

Доповнено. Сам Бужанський у своєму телеграм-каналі заперечує, що писав В'ятровичу таке повідомлення.

"Товариші, ні, номер не мій, і я не вступав упереписку з В'ятровичем) провокація, буває) провокація В'ятровича, я маю на увазі)", - пише він.

В'ятрович, у свою чергу, відреагував жартом: "Кажуть Макс Бужанський спростував свою причетність до повідомлення з погрозами. Мені прикро, що сприйняв це повідомлення як його, адже він відомий своєю ввічливістю і неприхованими симпатіями до мене та моєї роботи".

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?