Спецпроект

Все більше українців вважають Голодомор 1932-33 рр. геноцидом — опитування

82% громадян України вважають, що Голодомор 1932-33 рр. був геноцидом українського народу.

Про це повідомляє Українська Правда із посиланням на опитування Соціологічної групи "Рейтинг", проведене 29 жовтня – 4 листопада 2019 р.

Згідно з результатами опитування, 82% громадян вважають, що Голодомор 1932-33 рр. був геноцидом українського народу. Тих, хто не підтримує цю тезу, – 11%, вагаються – 7%.

У порівнянні із минулим роком дещо зросла кількість тих, хто однозначно погоджується із цим твердженням. У 2018 році Голодомор визнавали геноцидом 79% опитаних, у 2017 р. – 77%, у 2016 р. – 72%, а в 2011 році так вважали 58%.

Опитування Соціологічної групи
Опитування Соціологічної групи "Рейтинг"

При цьому Голодомор визнають геноцидом 95% жителів Заходу, 87% – Центру, 72% – Півдня та 61% – Сходу.

Водночас у ідеологічному розрізі помітно менше схильні підтримувати це твердження ті, хто шкодує про розпад СРСР.

Попри це, навіть у цій групі спостерігається відносна більшість тих, хто погоджується із визнанням Голодомору геноцидом Українського народу.

Опитування Соціологічної групи
Опитування Соціологічної групи "Рейтинг"

73% опитаних зазначили, що цього року планують запалювати свічку у День пам'яті жертв Голодомору в пам'ять про загиблих від голоду. 20% сказали, що не будуть цього робити. Порівняно із минулим роком кількість тих, хто має намір запалити свічку, дещо зросла.

Опитування Соціологічної групи
Опитування Соціологічної групи "Рейтинг"

Ініціатива запалити свічку пам'яті знаходить дещо більшу підтримку на Заході та у Центрі (87% та 74% відповідно). Водночас на Півдні (68%) та Сході (54%) теж значна частина опитаних зазначили, що візьмуть участь у цій акції.

Ініціатива запалити свічку пам'яті частіше знаходить відклик серед старших опитаних, аніж серед молодших.

Відповідно такий намір має абсолютна більшість з тих, хто визнає Голодомор 1932-33 рр. геноцидом. Попри це, навіть третина з тих, хто не підтримує цю тезу, також зазначили про свої плани запалити свічку пам'яті.

Опитування Соціологічної групи
Опитування Соціологічної групи "Рейтинг"

***Було опитано 3000 респондентів від 18 років і старше шляхом особистого інтерв'ю. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Помилка репрезентативності дослідження: не більше 1,8%.

Година Папуги. Операція «День Незалежності»

Несподівано виявилося, що у таборі діє невидима сила. Вона була подібна до гравітації: її вплив відчувався завжди, але щоб усвідомити її існування треба було, щоб на чиюсь голову впало яблуко. Тим яблуком стали події Дня Незалежності і пригода з фальшивим візитом американського амбасадора. Дехто раптом зрозумів, що та сила мала серед бранців своїх агентів, була поінформована про їх таємні приготування і комунікації. Перше запитання було очевидне: хто перейшов на інший бік?

Чи був Іван Світличний дисидентом?

На перший погляд це питання може здатися дивним, адже усім добре відомий поетичний твір Івана Світличного «Я – дисидент», де він стверджувально відповідає на це питання.

Диво в Чігошті: право на віру за межами соціалізму

«Я нічого не зробив! Я ж навіть нічого не бачив!» - кричав отець Йозеф Тоуфар. Священник другу ніч сидів в карцері – темному вологому приміщенні в підвалі тюрми. Він два дні не їв, шлунок палав від пересоленого супу, який давали «неслухняним» арештантам після декількох днів без їжі. Все тіло боліло – сьогодні знову навідувався інспектор Ладіслав Маха і проводив «екзекуції» - вибивав зізнання. Все тіло було в синяках, ноги опухли. Священник навіть не знав, що знаходиться у спецвідділі тюрми для католицьких священнослужителів у місті Валдіце. І жити йому залишилося декілька днів.

Андреа Халупа, авторка сценарію фільму «Ціна правди»: «це історія, яку розповів мені дідусь»

Сценарій до фільму «Ціна правди», який зняла польська режисерка Аґнєшка Голланд, написала Андреа Халупа – американська журналістка українського походження. Вона друкується в «The Atlantic», «TIME», «Forbes». Вперше про Голодомор Андреа почула в дитинстві від свого дідуся, який його пережив. А в студентські роки вона читала про життя репортера «New York Times» Волтера Дюранті в Москві. Саме тоді вона дізналася про Гарета Джонса, пригадала історію своєї родини і вирішила: «Я точно напишу сценарій до фільму, який розповідатиме про це».