Спецпроект

Все більше українців вважають Голодомор 1932-33 рр. геноцидом — опитування

82% громадян України вважають, що Голодомор 1932-33 рр. був геноцидом українського народу.

Про це повідомляє Українська Правда із посиланням на опитування Соціологічної групи "Рейтинг", проведене 29 жовтня – 4 листопада 2019 р.

Згідно з результатами опитування, 82% громадян вважають, що Голодомор 1932-33 рр. був геноцидом українського народу. Тих, хто не підтримує цю тезу, – 11%, вагаються – 7%.

У порівнянні із минулим роком дещо зросла кількість тих, хто однозначно погоджується із цим твердженням. У 2018 році Голодомор визнавали геноцидом 79% опитаних, у 2017 р. – 77%, у 2016 р. – 72%, а в 2011 році так вважали 58%.

Опитування Соціологічної групи
Опитування Соціологічної групи "Рейтинг"

При цьому Голодомор визнають геноцидом 95% жителів Заходу, 87% – Центру, 72% – Півдня та 61% – Сходу.

Водночас у ідеологічному розрізі помітно менше схильні підтримувати це твердження ті, хто шкодує про розпад СРСР.

Попри це, навіть у цій групі спостерігається відносна більшість тих, хто погоджується із визнанням Голодомору геноцидом Українського народу.

Опитування Соціологічної групи
Опитування Соціологічної групи "Рейтинг"

73% опитаних зазначили, що цього року планують запалювати свічку у День пам'яті жертв Голодомору в пам'ять про загиблих від голоду. 20% сказали, що не будуть цього робити. Порівняно із минулим роком кількість тих, хто має намір запалити свічку, дещо зросла.

Опитування Соціологічної групи
Опитування Соціологічної групи "Рейтинг"

Ініціатива запалити свічку пам'яті знаходить дещо більшу підтримку на Заході та у Центрі (87% та 74% відповідно). Водночас на Півдні (68%) та Сході (54%) теж значна частина опитаних зазначили, що візьмуть участь у цій акції.

Ініціатива запалити свічку пам'яті частіше знаходить відклик серед старших опитаних, аніж серед молодших.

Відповідно такий намір має абсолютна більшість з тих, хто визнає Голодомор 1932-33 рр. геноцидом. Попри це, навіть третина з тих, хто не підтримує цю тезу, також зазначили про свої плани запалити свічку пам'яті.

Опитування Соціологічної групи
Опитування Соціологічної групи "Рейтинг"

***Було опитано 3000 респондентів від 18 років і старше шляхом особистого інтерв'ю. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Помилка репрезентативності дослідження: не більше 1,8%.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?