Голодомор в українську етнічну, національну історичну пам'ять активно почав входити вже з кінця 1980-х рр. Але цей процес, насамперед, торкався і дієво впливав на формування світоглядних настанов порівняно незначної кількості населення України. Передусім людей, які і так мали виразну національну орієнтацію. Значення Голодомору як символу, певного світоглядного «лакмусового папірця» посилюється в умовах фактичної російсько-української війни. Тому питання про ступінь поінформованості щодо даної історичної події, сприйняття (або не сприйняття) її як геноциду і спільної об’єднавчої вісі української історії, мають вагому значимість і актуальність.

Голодомор 1932-1933 років був найбільшим голодом в історії України. У цій статті представлені результати психологічного дослідження особистих установок щодо подій Голодомору, а також родинних переконань та поведінкових стратегій, ймовірно пов’язаних із досвідом пережиття голоду предками учасників дослідження. Найпоширенішими поведінковими стратегіями та переконаннями в родинах нащадків жертв Голодомору є належне годування, запасання їжі та постійна увага до стану здоров'я, недовіра до влади, розчарування в уряді та пріоритет родинних потреб перед потребами громади.