Суд закрив справу щодо арешту Гостинного двору

5 листопада відбулося засідання Київського апеляційного суду щодо накладання арешту на будівлю Гостинного двору.

Про це повідомляє прес-служба КМДА.

 

Суд постановив закрити справу у зв'язку з тим, що прокурор відмовився від своєї апеляційної скарги.

"Тепер справа за Кабміном – передати будівлю Гостинного двору у комунальну власність задля її реставрації.

Окремо хочу подякувати громадськості, яка підтримувала весь цей час місто. Тільки разом ми можемо досягти результату", – наголосив директор Департаменту охорони культурної спадщини Олександр Никоряк.

Як нагадують у КМДА, 25 березня суддя Печерського районного суду міста Києва Писанець В.А. розглянув клопотання про накладення арешту на будівлю Гостинного двору. У клопотанні було відмовлено. У документі було сказано, що Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів із дня її оголошення.

Гостиний двір — торговий комплекс на Контрактовій площі в Києві, побудований в 1809 році замість старого двору (60-ті роки XVIII в., архітектор Іван Григорович-Барський). Відбудований за першопочатковим проектом архітекторів Луїджи Руски і Вільяма Гесте у 1980-х роках.

У квітні 2012 року Київрада передала Гостиний двір для реконструкції ПАТ "Укрреставрація". Один із проектів реконструкції передбачав будівництво підземного поверху і мансарди, а також автостоянки на 300 паркомісць.

У серпні 2012-го тодішній президент Янукович підписав закон, що дозволяє приватизацію пам'ятки. У травні на території Гостиного двору почалась акція протесту проти реконструкції і комерціалізації будівлі.

30 жовтня 2012 року Головне управління охорони культурної спадщини КМДА направило до Міністерства культури облікову документацію для вирішення питання про внесення комплексу будівель Контрактової площі до Державного реєстру як пам'ятки містобудування місцевого значення. До цього комплексу було включено й Гостиний двір.

Наказом від 21 грудня 2012 року Мінкультури визнало комплекс Контрактової площі пам'яткою і внесло його до Державного реєстру. Таким чином, Гостиний двір також набув правового статусу пам'ятки містобудування.

У травні 2013 року Окружний адміністративний суд Києва дозволив будівництво на території Гостиного двору.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.