Де поховані герої сучасної російсько-української війни. ІНФОГРАФІКА

Починаючи з 2014 року, для поховання загиблих учасників АТО/ООС на кладовищах населених пунтків, створені та продовжують формуватися спеціальні військові сектори.

Український інститут національної пам'яті зібрав дані про кількість уже наявних секторів і поховань на них.

 

У 2014 році Інститут розробив рекомендації щодо створення секторів військових поховань на цивільних кладовищах, щоб увічнити пам'ять військових, що загинули в ході сучасної російсько-української війни.

Із цими рекомендаціями можна ознайомитися на сайті Інституту. Зокрема, йшлося про те, щоб сектори військових поховань створювалися у центральних або найбільш відвідуваних частинах кладовищ, а в містах, де цвинтарів декілька, – на центральному з них.

Сектор військових поховань повинен:

* бути відокремленим від решти поховань доріжками або зеленими насадженнями;

* мати достатню відстань між похованнями, а також місця для спорудження загального монументу загиблим воїнам і встановлення щогли для державного прапора.


Український інститут національної пам'яті вважає, що сектор військових поховань має бути структурованим таким чином, щоб за потреби бути й місцем для проведення відповідних урочистих заходів – поминальних богослужінь, покладання квітів, несення почесної військової варти, відвідування офіційними делегаціями.

Станом на 1 грудня 2019 року в Україні створено 523 сектори військових поховань. На них поховано 1636 загиблих воїнів. 31 сектор має 10 і більше поховань. Сектори із найбільшою кількістю похованих військових – учасників АТО розташовані у Дніпрі, Запоріжжі й Києві362, 146 та 88 похованих відповідно у кожному із цих міст.

Більш детальна інформація в інфографіці в додатку. Інфографіка створена спільними зусиллями Українського інституту національної пам'яті та Українського кризового медіа-центру.

Також Український інститут національної пам'яті розробив два варіанти типового надмогильного пам'ятника, які рекомендує використовувати для встановлення на секторах військових поховань.

Один із запропонованих варіантів уже використовується на кількох таких секторах. Переглянути рекомендації щодо надмогильних пам'ятників можна за лінком.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.