АНОНС: Презентація відеопроєкту «Жінки, які загинули за Україну»

До Дня Збройних сил України у Національному Музеї історії України у Другій світовій війні відбудуться презентація відеопроєкту «Жінки, які загинули за Україну» та панельна дискусія «Жінки в українській визвольній боротьбі у ХХ–ХХІ ст. Чи місце жінки в армії?».

Про це "Історичній правді" повідомили у музеї.

 

Проєкт "Жінки, які загинули за Україну" – цикл із восьми фільмів про жінок, полеглих у нинішній російсько-українській війні. Створений Жіночим ветеранським рухом за підтримки Українського інституту національної пам'яті.

У відео історіях учасниці руху розповідають про загиблих посестер і намагаються розкрити позицію жінки, яка добровільно пішла захищати свою країну.

Героїнями циклу стали Ярослава Никоненко, Наталія Хоружа, Яна Червона, Сабіна Галицька, Ірина Шевченко, Алєся Бакланова, Катерина Носкова та Клавдія Ситник.

Від 2014 р. в російсько-українській війні загинуло 20 хоробрих захисниць. Проте жодна жінка-військовослужбовець не була удостоєна найвищого звання – ГерояУкраїни.

У 2021 р. Жіночий ветеранський рух здійснив подання на присвоєння його трьом героїням відеопроєкту: Ірині Шевченко, Сабіні Галицькій та Наталії Хоружій. Вони загинули на Сході України, рятуючи життя інших.


Під час дискусії у музеї поговорять про жінку на війні.

Чи (не)жіноча справа війна? Що мотивує жінок добровільно йти захищати свою країну? Жінка в армії – це феномен лише останніх років? Чи мають жінки в сучасній українській армії ті самі повноваження та права, що й чоловіки?

Учасники дискусії:

- Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам'яті;

- ТетянаШвидченко, кандидатка історичних наук, засновниця освітньої організації "Експертний корпус", модератора розмови;

- Андріана Арехта, ветеранка;

- Андрій Козинчук, військовий психолог;

- Оксана Іванців, правозахисниця, громадська активістка, засновниця проєкту "Що таке пам'ятати";

- Ірина Коцаб'юк, завідувач відділу виставкових проєктів Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс.


Час:
6 грудня, понеділок, 16:30


Місце:
м. Київ, вул. Лаврська, 27, Головна експозиція Музею


Контакт:

Акредитація ЗМІ: 096 248 31 71 – Вікторія; 097 168 86 57 – Жанна.

Додаткова інформація: 093 943 6949 – Катерина.


Захід відбуватиметься з дотриманням усіх карантинних вимог. Наявність сертифіката про вакцинацію або негативного ПЛР-тесту обов'язкова.

Член РУП Дідковський – організатор Уралу

Він народився в Житомирі. Закінчивсь кадетський корпус в Києві. Друкував українські видання в Петербурзі. Повернувся в Україну для розгортання РУП. Закінчив університет в Женеві. Партизанив на Уралі, який вже добре пізнав. Саме він прийняв і поселив царську родину в Єкатеринбурзі, яка у подальшому була розстріляна. Його ім’я носить гора – одна з трьох найвищих на Уралі.

Данило Скоропадський. "Валет" у колоді карт МГБ СССР

"33-літній принц України одного дня може стати центральною фігурою у великім повстанні, від якого може залежати доля Європи і України", - так наприкінці 1930-х років писали у пресі про гетьманича Данила Скоропадського після його поїздки до США та Канади за дорученням батька. З 1941 року син Павла Скоропадського став об'єктом уваги радянських спецслужб під оперативним псевдо "Валет".

Життя на війні та поза нею. Уривок з книги Івана Гоменюка "Мурашник. Нотатки на манжетах історії..."

Багато науковців називають Першу світову війною технологій. Справді, безліч технічних новинок і новацій випробовувалися саме тут. Зросла роль авіації, яку раніше воєначальники вважали дорогою й непотрібною розвагою. Авіатори були потрібні для розвідки та спостереження, набувала поширення бомбардувальна авіація, а повітряні бої вже не були дивиною навіть на Східному фронті.

Петлюра і професор Щербина. Полтавщина і Кубань: історичні зв’язки

Наукова і громадська діяльність Федора Щербини та Кубанський період життя Симона Петлюри - це важливі сторінки як української історії, зосібна Полтавщини й Кубані. Після політичного виключення з Полтавської духовної семінарії (за організацію вечора на честь Шевченка, виконання кантати "Б'ють пороги" за участю композитора Миколи Лисенка) Петлюра рятувався від арешту, тож у 1902 році виїхав не будь-куди, а на українську Кубань.