АНОНС: Презентація відеопроєкту «Жінки, які загинули за Україну»

До Дня Збройних сил України у Національному Музеї історії України у Другій світовій війні відбудуться презентація відеопроєкту «Жінки, які загинули за Україну» та панельна дискусія «Жінки в українській визвольній боротьбі у ХХ–ХХІ ст. Чи місце жінки в армії?».

Про це "Історичній правді" повідомили у музеї.

 

Проєкт "Жінки, які загинули за Україну" – цикл із восьми фільмів про жінок, полеглих у нинішній російсько-українській війні. Створений Жіночим ветеранським рухом за підтримки Українського інституту національної пам'яті.

У відео історіях учасниці руху розповідають про загиблих посестер і намагаються розкрити позицію жінки, яка добровільно пішла захищати свою країну.

Героїнями циклу стали Ярослава Никоненко, Наталія Хоружа, Яна Червона, Сабіна Галицька, Ірина Шевченко, Алєся Бакланова, Катерина Носкова та Клавдія Ситник.

Від 2014 р. в російсько-українській війні загинуло 20 хоробрих захисниць. Проте жодна жінка-військовослужбовець не була удостоєна найвищого звання – ГерояУкраїни.

У 2021 р. Жіночий ветеранський рух здійснив подання на присвоєння його трьом героїням відеопроєкту: Ірині Шевченко, Сабіні Галицькій та Наталії Хоружій. Вони загинули на Сході України, рятуючи життя інших.


Під час дискусії у музеї поговорять про жінку на війні.

Чи (не)жіноча справа війна? Що мотивує жінок добровільно йти захищати свою країну? Жінка в армії – це феномен лише останніх років? Чи мають жінки в сучасній українській армії ті самі повноваження та права, що й чоловіки?

Учасники дискусії:

- Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам'яті;

- ТетянаШвидченко, кандидатка історичних наук, засновниця освітньої організації "Експертний корпус", модератора розмови;

- Андріана Арехта, ветеранка;

- Андрій Козинчук, військовий психолог;

- Оксана Іванців, правозахисниця, громадська активістка, засновниця проєкту "Що таке пам'ятати";

- Ірина Коцаб'юк, завідувач відділу виставкових проєктів Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс.


Час:
6 грудня, понеділок, 16:30


Місце:
м. Київ, вул. Лаврська, 27, Головна експозиція Музею


Контакт:

Акредитація ЗМІ: 096 248 31 71 – Вікторія; 097 168 86 57 – Жанна.

Додаткова інформація: 093 943 6949 – Катерина.


Захід відбуватиметься з дотриманням усіх карантинних вимог. Наявність сертифіката про вакцинацію або негативного ПЛР-тесту обов'язкова.

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.