Сенат США одноголосно визнав геноцид вірмен, розізливши Туреччину

Сенат США 12 грудня одноголосно ухвалив історичну резолюцію, яка визнає геноцидом масові вбивства вірмен століття тому. Цей крок розлютив Туреччину і завдав удару по вже й так проблемним відносинам між Анкарою та Вашингтоном.

Про це повідомляє "Європейська правда" з посиланням на Reuters.

Останки жертв різанини у вірменському селі в долині Муш, 1915 рік
Останки жертв різанини у вірменському селі в долині Муш, 1915 рік
Фото: AFP

Туреччина засудила це рішення, яке ухвалили через місяць після офіційного візиту в Білий дім президента Туреччини Таїпа Ердогана, який користується особливим зв'язком з президентом Дональдом Трампом, на тлі завдань, що порушили відносини між двома союзниками по НАТО.

Трамп назвав свою зустріч 13 листопада з Ердоганом "чудовою", незважаючи на глибокі розбіжності, такі як закупівля Анкарою російських систем озброєння та розбіжність поглядів на політику щодо Сирії.

Палата представників під керівництвом демократів ухвалила цю резолюцію переважною більшістю в жовтні. Але після зустрічі Трампа з Ердоганом голосування в Сенаті неодноразово блокували сенатори-республіканці, однопартійці Трампа.

"Це вшанування пам'яті 1,5 мільйонів жертв першого геноциду 20 століття та сміливий крок у просуванні превентивного порядку денного. Ніколи знову", - заявив прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян.

У резолюції стверджується, що США визнають як геноцид вбивство 1,5 мільйона вірмен Османською імперією з 1915 по 1923 роки. Османська імперія була зосереджена в сучасній Туреччині.

Туреччина визнає, що багато вірмен, що мешкали в Османській імперії, загинули в сутичках з османськими силами під час Першої світової війни, але оскаржує цифри і заперечує, що вбивства організувались систематично і становили геноцид.

Міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу назвав це рішення "політичним шоу", тоді як прессекретар президента Ібрагім Калін заявив, що Анкара рішуче засудила і відкинула цей захід. Резолюція не є зобов'язувальною.

Протягом десятиліть у Конгресі США затримувались заходи щодо визнання геноциду вірмен, що пояснювалося занепокоєнням щодо відносин з Туреччиною та інтенсивним лобіюванням Анкари.

Однак республіканські сенатори були розлючені придбанням Туреччиною С-400, які, за словами США, становлять загрозу для їхніх винищувачів F-35 і не можуть бути інтегровані до оборони НАТО.

Вони також почали карати Туреччину за її вторгнення 9 жовтня до Сирії. Комітет Сенату США підтримав законопроєкт у середу щодо запровадження санкцій проти Туреччини, що підштовхує Трампа до більш жорсткої лінії у цьому питанні, оскільки багато законодавців звинувачують Трампа в наданні зеленого світла Анкарі в її військовому наступі.

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.