Журнал "Перець" остаточно припиняє друкуватися

Сатиричний український журнал "Перець" у грудні випускає останню друковану версію, після чого виходитиме лише в електронному вигляді.

Про це повідомляє ВВС. Україна із посиланням на Facebook-сторінку видання "Перець. Весела респубілка".

 

"Анонс "ПЕРЦЯ"№12 за 2019 рік, останньго паперового друкованого примірника. Нагадую шановній громаді, що з січня наступного року часопис виходитиме у світ в електронному вигляді в мережі Інтернет", - йдеться у дописі.

Водночас у коментарях до посту редакція нагадала, що за рішенням держпідприємства "Преса України" "Перець" перестав друкуватися за державні кошти ще за президентства Віктора Януковича у грудні 2013 року.

"Він періодично виходив на одному листочку з обох сторін у вигляді бойового листка "Перець на передовій". Видавали його на волонтерських засадах і розповсюджували в зоні АТО", - додали у редакції.

У 2017 році журнал відродили – також на волонтерських засадах, а більшість коштів передплатників витрачалися на доставку поштою.

Сатирики, карикатуристи, редакторі працювали над створенням "Перця" безкоштовно, відзначають у журналі.

Однак через зростання вартості поліграфії та "відмову Укрпошти доставляти журнал у сільську місцевість і невеликі міста", редакція вирішила повністю перейти на електронний формат.

"Хто шанує українську сатиру та гумор, будуть купувати перегляд журналу з січня 2020 в інтернеті. Якщо проект виправдає себе і ми отримаємо достатньо коштів, то відновимо його паперову версію для найпалкіших шанувальників і коштуватиме він близько 100 грн. з доставкою через "Нову пошту", - додали автори "Перця".



Майже сто років

 

Сатирично-гумористичний журнал "Перець" було засновано ще у 1922 році – тоді у Харкові вийшло два перші номери під назвою "Червоний перець".

Журнал висміював тодішні реалії, такі як бюрократія чи "спекулянти", а також запровадив рубрику для скарг читачів.

Але у 1930-х роках майже всю редакцію журналу розстріляли в рамках "сталінських репресій".

"1934-го журнал припинив існування фактично через те, що не було кому писати. Професія фейлетоніста опинилася в переліку найнебезпечніших", - так описує ті події Віра Агеєва, професорка Києво-Могилянської академії.

З 1940-х років журнал відродили вже у Києві.

 

Згодом він висміював (у дозволених межах) не лише радянські реалії, а й міжнародні події, зокрема політику США та інших опонентів СРСР.

Найбільшої своєї популярності досяг у 1970-1980-х роках – у 1986 році його наклад склав 3,3 млн примірників, "Перець" вважався одним з найпопулярніших гумористичних радянських журналів.

Видавався і у незалежній Україні й офіційно виходив до початку 2014 року.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.

Паросля: російське ІПСО, на яке повелися польські дослідники

У сучасній польській історіографії початком так званої "Волинської різанини" вважається масове вбивство населення польської колонії Паросля у лютому 1943 року. Цю акцію вже тривалий час намагаються приписати першій сотні УПА Григорія Перегіняка – "Коробки". Кілька років тому у цій історії мало бути поставлено крапку, адже російські спецслужби оприлюднили документ, який начебто повністю підтверджує версію польських дослідників.

ТОП-10 міфів про Волинську трагедію

У колективній пам'яті поляків сприйняття УПА та ОУН існує майже виключно в рамках наративу про "Волинську різанину". А політичні оцінки подій 1940-х років закріплені на рівні законодавства. Центр стратегічних комунікацій розібрав 10 ключових складових цього наративу.

Наша Леді Хо-Хо, або ж як ефективно заохочувати до колабораціонізму

Що таке колабораціонізм — і чи завжди він означає зраду? Де закінчується прагнення вижити та починається свідома співпраця з ворогом? Чому те, що для одних було ганьбою, для інших ставало звитягою і справою національного порятунку? Історик Пйотр М. Маєвський, простежує історію колабораціонізму від античности до Другої світової та сягає сучасної російсько-української війни. Публікуємо уривок із книжки, яка незабаром вийде друком у видавництві "Локальна історія".