Зникла картина, на якій зображений Іван Грозний, повернулася в Україну

Всесвітньо відома картина українського художника, яку довгий час вважали знищеною, повернулася в Україну.

Полотно Михайла Паніна "Таємний виїзд Івана Грозного перед опричниною" знайшли два роки тому в США, повідомляє видання "Сьогодні".

 

Картину занесли в зал комплексу "Мистецький Арсенал" під спалахи камер і оплески як цінний скарб.

Так в Україну повернулося полотно, яке майже 80 років вважали знищеним. "Таємний виїзд Івана Грозного перед опричниною" – робота художника Михайла Паніна, учня Іллі Рєпіна.

Полотно вивезли з Дніпропетровського художнього музею під час нацистської окупації, відтоді воно вважалося втраченим. Поки у 2017 році його не виставили на аукціоні в США.

"За правилами аукціону, треба з'ясувати провенанс (походження) роботи, яка виставляється на продаж. І виявилося, за допомогою музейної облікової документації, архівних матеріалів, фотографій, які зберігаються у нас в музеї, що це – музейний експонат", – розповідає директор Дніпропетровського художнього музею Тетяна Шапоренко.

За цей час полотно змінило кількох власників. Останні з них – американське подружжя Трейсі. Коли дізналися, що твір викрадено – відразу погодилися передати картину на батьківщину. Безкоштовно.

Втім, ще майже два роки знадобилося урядам України та США, щоб повністю узгодити процедуру. Залучили навіть ФБР.

"Спочатку робота летить літаком до Європи, з Європи вона їде наземним транспортом, принаймні, так було в цьому випадку. Разом зі скринею ця робота важила майже 200 кілограмів", – розповідає генеральний директор комплексу "Мистецький арсенал" Олеся Островська-Люта.

Музейники кажуть: багато років картина зберігалася неналежним чином, тому потребує реставрації.

"Якщо підійти до неї ближче, це і жорсткий кракелюр, і відшарування фарбового шару. І сьогодні, якщо не провести необхідні консерваційно-реставраційні заходи, може прогресувати руйнування полотна", – пояснює генеральний директор Національного реставраційного центру Світлана Стрельникова.

Відновлювати полотно почнуть вже через кілька днів. Поки ж його виставили на огляд в комплексі "Мистецький арсенал".

Побачити картину Михайла Паніна в столиці можна буде до 19 січня. Потім полотно повернеться в Дніпропетровський художній музей.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.