В Інституті нацпам’яті запропонували компроміс щодо перейменування станції «Дорогожичі»

Жваве та фахове обговорення перейменування станції є хорошим прикладом суспільної дискусії та привернення уваги до питань пам’яті українського народу, вважають в УІНП.

"Хмарочос" звернувся за коментарем щодо ситуації з перейменуванням станції метро "Дорогожичі" до Українського інституту національної пам'яті.

Станція метро
Станція метро "Дорогожичі"

На думку фахівців установи, яку нещодавно очолив Антон Дробович, топонім "Дорогожичі" є давнім київським топонімом. Уперше він згадується в Іпатіївському літописі в контексті подій Х століття.

Топонім "Бабин Яр" відомий з ХІХ століття і теж є питомо київським. Тож жодного конфлікту між назвами немає, пояснюють в Інституті, – вони є історичними та притаманними місцевості.

Дорогожичами називають доволі велику місцевість між Сирцем, Куренівкою, Шулявкою, Лук'янівкою і Татаркою. Сьогодні в Києві є однойменна вулиця Дорогожицька. У ХІХ столітті Дорогожицькою називалася сучасна вулиця Юрія Іллєнка.

Бабин Яр є назвою конкретного урочища в місцевості Дорогожичі, а також одним із найбільш відомих у світі місць пам'яті про Голокост. На сьогодні цю назву в Києві вже має Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр" та зупинка тролейбуса №23 поруч зі станцією метро Дорогожичі.

Жоден із цих топонімів не можна розглядати як такий, що є загроженим чи забутим. Вони обидва є важливою частиною пам'яті киян, підкреслюють в Інституті нацпам'яті.

В УІНПі також розповіли про подальші плани установи щодо цієї ситуації. Так, щоб привернути більшу увагу киян та гостей міста до історії Бабиного Яру, Український інститут національної пам'яті готує звернення до керівництва Київського метрополітену з пропозицією під час звукового оголошення зупинки на станції метро Дорогожичі повідомляти про вихід до Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр".

Як це робиться, наприклад, під час зупинки поїзда на станції Арсенальна, на якій оголошується про вихід до парку Слави та Музею історії України у Другій світовій війні.

Також в Інституті пропонують розмістити на станції відповідні вказівники та доповнити інфографіку з назвами станцій у вагонах, на якій позначені важливі для відвідування об'єкти.

Таким чином ми досягнемо всіх тих позитивних речей, про які говорять прихильники перейменування станції, й уникнемо всіх тих негативних моментів, про які застерігають опоненти перейменування.

Важливо зауважити, кажуть в Інституті, що ініціатива перейменувати станцію метро Дорогожичі не має жодного стосунку до декомунізації, адже назва "Дорогожичі" є історичною і сягає своїм корінням Київської Русі, а сама станція отримала назву вже за часів незалежної України – у 2000 році.

Рішення про перейменування може прийняти лише Київська міська рада. Та перш ніж пропозиція потрапить на розгляд депутатів Київради, її повинна підтримати Комісія з питань перейменувань при Київській міській державній адміністрації, яка обов'язково має врахувати ставлення до цього киян.

До комісії входять історики, краєзнавці, мовознавці. Пріоритетне завдання цієї комісії, як і в цілому процесу перейменувань, – повернення історичних назв об'єктам Києва. Також комісія стежить за тим, щоб назви не дублювалися.

Луцьк в окупації: побороти епідемії й вижити!

Луцьк – одне з перших українських міст, яке було окуповане вермахтом вже надвечір 25 червня 1941 року. Нова окупація приносить не тільки усі «принади» нацистського режиму, але й епідемії

Як і чому вікінги опинилися у Західній Україні

Як тут опинилися скандинави? Вони були важливою частиною державного апарату Русі, особливо в період правління князя Володимира. З літопису відомо, що Володимир був змушений тікати у Швецію після невдачі у міжусобній війні. Звідти він повернувся із армією варягів, які допомогли відвоювати спадщину.

“Какая разніца” і штрафи за російські вивіски: мовні пристрасті в Україні сто років тому

Мовне питання в Україні, здавалося б, остаточно вирішене та законодавчо врегульоване, знову з’являється на порядку денному – з подачі вже нової влади. Паралельно бачимо спроби назвати мову “причиною громадянської війни”, чинити опір подальшій українізації тощо. Нічого нового за останні 30 років? Насправді такі “мовні срачі” трусили Україну і після проголошення незалежності більше 100 років тому!

Степан Бойко. Як дядько Шухевича захищав головного комуніста Волині

На думку Степана Шухевича багато справ супроти членів КПЗУ було сфабриковано правоохоронними органами. Будучи одним із адвокатів на відомому «Володимирському процесі 151-го» 1926 р., він зазначав, що серед підсудних лише кілька осіб насправді сповідували комуністичну ідеологію, натомість, інші були «українцями, мешканцями Володимира», які «про комуну і комуністів… знали лише з книжок».