У Києві відкрили меморіальну дошку видатному перекладачу, який знав понад 20 мов

У Києві відкрили меморіальну дошку видатному українському перекладачу та лінґвісту Миколі Лукашу.

Як повідомляє кореспондент Укрінформу, дошку відкрито на будівлі за адресою: вулиця Михайла Омеляновича-Павленка, 3.

 
ФОТО: УКРІНФОРМ

"Сьогодні ми відкриваємо меморіальну табличку, яка буде нагадувати і спонукати до прочитання тих творів, до перекладу яких був причетний Микола Лукаш.

А він знав понад 20 мов і мабуть таких перекладачів і у світі, і в Україні лише одиниці", - зазначив заступник голови Печерської РДА Анатолій Невмержицький.

Меморіальну дошку відкрито на будівлі, в якій проживав Микола Лукаш з 1973 по 1988 рік.

Участь у заході взяли представники столичної влади, Національна спілка письменників України, науковці, громадськість.


Автором меморіальної дошки виступив скульптор Іван Мельничук.


ДОВІДКА. Микола Лукаш – один із небагатьох, хто перекладав із мови оригіналів, а не російських текстів. Вважається одним з найвидатніших українських перекладачів – перекладав художні твори з 20 мов.

Він є геніальним митцем, який у радянські часи подарував українському читачеві понад 1000 видатних творів світової літератури від 100 авторів.

Найбільш плідними роками творчої праці Миколи Лукаша було двадцятиліття з 1953 до 1973 року, коли він переклав "Фауста" Ґете, "Мадам Боварі" Флобера, лірику Шиллера, "Декамерон" Бокаччо тощо.

Саме Микола Лукаш чи не вперше в європейський літературі здійснив сміливий експеримент, перекладаючи українською поезію Фредеріко Гарсія Лорки, написану галісійським діалектом іспанської мови, за допомогою також діалекту гуцульського.

1973 року Миколу Лукаша виключили зі Спілки письменників України (СПУ). Його всіляко переслідували, перестали публікувати, чим позбавили засобів існування.

Перекладач був відновлений в Спілці письменників України на хвилі перебудови 1988 року, практично напередодні смерті. Він так і не дочекався видання великого тому своїх перекладів – книги під назвою "Від Бокаччо до Аполлінера", яка вийшла у 1990 році.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.