Дробович переконаний, що пам’ятник Петлюрі в Києві вже на часі

У Києві має з’явитися пам’ятник українському державному і політичному діячеві Симону Петлюрі.

Про це сказав голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович в інтерв'ю агентству "Інтерфакс-Україна".

 
ФОТО: DW

"Симон Петлюра один з тих людей, якому логічно і доцільно ставити пам'ятник. Це навіть не питання героїзації. Петлюра й інші люди, які в 1917-1921 роках творили Українську державу, – це люди, які забезпечили нас усвідомленням державності як мінімум у столітній тривалості, це дуже важлива історія.

Це питання не героїзації, а збереження усвідомлення того, що ми тут не якихось 30 років, що ми тут укорінені, це глибоке буріння в нашу історію й утвердження себе.

І знову ж таки з цього питання є консенсус, тому пам'ятник йому вже назрів. Он є мурал Петлюри в Києві, це говорить про те, що народ уже визначився", - підкреслив Дробович.

Водночас він зазначив, що Симон Петлюра – один із визначних діячів української державності, і українці мають право ставити пам'ятники будь-кому, хто відповідає їхнім інтересам та уявленням про мораль, естетику.

"Судячи з документів, які туди-сюди снують роками, хоч це і довга історія, але мені здається, що вона рухається до завершення, і має бути пам'ятник Петлюрі", - констатував голова УІНП.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.

Чеський Нобель: Ярослав Сейферт

Телеведучий державного телебачення Чехословаччини, сидячи на невиразному блакитному тлі в студії, так само невиразно вичавив з себе повідомлення: «Сьогодні в Стокгольмі вручили Нобелівську премію з літератури також народному митцеві Ярославові Сейферту». Надворі був 1984 рік, і реверанс Нобелівського комітету в бік письменника соціалістичної Чехословаччини був для пізньо-тоталітарного режиму радше проблемою, ніж визнанням