Заповідник "Більськ" презентував золото скіфів і календар для потойбічного життя. ВІДЕО

Вже другий відеоролик з нового проєкту "Вітруальний музей заповідника "Більськ" презентували в Facebook. Він присвячений золоту скіфів.

Про це кореспонденту Укрінформу повідомила молодший науковий співробітник історико-культурного заповідника "Більськ", що на Полтавщині, Оксана Дорошенко.

 

"Презентуємо золоті прикраси жіночого головного убору – калафу. Їх знайшли в курганному некрополі, де була похована молода заможна жінка віком до тридцяти років, ще в 1994 році члени полтавської археологічної експедиції під керівництвом Олександра Супруненка.

Бляшки датуються першою половиною IV століття до Р.Х.. Вони штамповані на тонкій золотій фользі у вигляді античного бога виноградарства та виноробства Діоніса з пишними кучерями з повитою на голові пов'язкою.

Культ Діоніса у скіфських племен, що жили на Більському городищі, яке ототожнюється вченими з Гелоном, був досить сильний. Кожна з прикрас має по чотири-п'ять маленьких отворів, нанесених голкою, для пришивання", – розповіла Дорошенко.

"Усі уламки лискованої посудини дивом збереглися під час неодноразових пограбувань протягом багатьох століть. Коли фахівці їх склали до купи, всі були вражені її незвичним геометричним орнаментом, інкрустованим білою пастою, який схожий на космічне небо.

Найімовірніше, це ритуальна посудина з календарем для життя у потойбічному світі", - говорить директор історико-культурного заповідника "Більськ" Ігор Корост.

Ці та інші артефакти, які ще будуть представлені у віртуальному музеї заповідника, зберігаються у його фондах. Сьогодні ми можемо милуватися ними завдяки карантину – співробітники "Більська" під час вимушених канікул зайнялися створенням нового контенту.


ДОВІДКА. Більське городище – історична пам'ятка доби скіфського часу. Городище розташоване на Полтавщині в районі села Більськ і є найбільшим укріпленням скіфської пори у Східній Європі. У давнину воно являло собою типове укріплене поселення. Перші археологічні розкопки тут провели 1906 року.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…

Генерал Олександр Удовиченко. Представник розвідки УНР у Франції

Генерал-полковник Армії УНР Олександр Удовиченко по праву входить до військової еліти Української революції 1917–1921 років. Він командував Третьою залізною стрілецькою дивізією, що вважалася однією з найбоєздатніших частин Армії УНР, обіймав низку інших відповідальних посад в українській армії і зажив слави вмілого й відважного командира.

Забути майдан?

«Ніколи більше», «Ми завжди пам’ятатимемо» – слова, які найчастіше чуємо у громадянських епітафіях, політичних заявах, телевізійних новинах, на комеморативних церемоніях, у меморіальному, музейному чи освітньому просторі

Неофіти українства: Софія Русова

Українці, які зреклися своєї мови та історії, на жаль, не є чимось винятковим для нашого народу. Таких було багато і триста, і сто років тому. Вистачає їх в Україні й сьогодні. З іншого боку ми дуже мало знаємо і говоримо про тих, хто, не будучи українцем за походженням, став ним за переконанням. Таких людей в нашій історії було чимало. Зазвичай ми якось буденно констатуємо неукраїнське походження окремих представників української еліти, згадуємо про це якось між іншим, як про таку собі дивакуватість - от, мовляв, і таке буває