Круглий стіл «Коли музей стає полем битви». АНОНС

У вівторок, 26 травня, відбудеться круглий стіл «Коли музей стає полем битви».

 

Участь у заході візьмуть українські музейники, історики, мистецтвознавці. Організовує захід Український інститут національної пам'яті.

Захід відбудеться онлайн. Трансляцію можна переглянути на офіційній фейсбук-сторінці Інституту. Початок – о 12:00.

В умовах російсько-української війни в Україні загострюється боротьба за національну ідентичність та доступ до історичної справедливості. Музеї стають епіцентром світоглядних конфліктів, результати яких визначатимуть не лише питання пам'яті про минуле, але і майбутньої траєкторії розвитку суспільства. Саме тому Український інститут національної пам'яті запрошує спільноту долучитися до круглого столу і разом осмислити та обговорити найбільш резонансні історії музеїв, що стали свого роду полем битви – за цінності, за ефективне управління, за збереження історичної пам'яті, за чесну світоглядну оптику.

Захід має стати першим в межах широкого національного діалогу, який торкнеться найбільш знакових українських прецедентів, а також дозволить порівняти їх із відповідними міжнародними кейсами. Проєкт ініційовано з метою заохочення проактивної та відповідальної позиції державних та недержавних інституцій, що працюють із питаннями історичної пам'яті.

За визначенням Міжнародної ради музеїв (ІСОМ) музей – це інституція, яка слугує суспільству та його розвиткові, і для цього збирає, зберігає, досліджує, популяризує та експонує спадщину людства. Відтак сучасна музейна інституція має бути поліфонічним інклюзивним простором для діалогу про минуле та майбутнє, який сприяє розвитку демократії. Беручи участь у вирішенні конфліктів і опрацюванні викликів сьогодення, музеї зберігають артефакти для суспільства, захищають різноманітні спогади для майбутніх поколінь та гарантують людям однакові права та рівний доступ до спадщини.

Наскільки із цими задачами справляються українські музеї? Якими сьогодні є ключові виклики для них на рівні громад та на національному рівні? Якою є їх місія у формуванні та впровадженні проактивної та відповідальної політики національної пам'яті? Наскільки музеї спроможні стати майданчиками переосмислення історії, діалогу і захисту цінностей? Чи існує загроза, що музеї можуть бути отрутою для суспільства і чи можна отруту перетворити на ліки?

Детальніше з розкладом події, напрямками роботи та списком учасників можна ознайомитися на сайті Інстититу.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?