АНОНС: Онлайн-презентація книжки С. Плохія "Забуті покидьки східного фронту"

В рамках Відкритого університету Національний університет «Острозька академія» запрошує на зустріч із істориком, професором Гарвардського університету Сергієм Плохієм.

Про це повідомляють організатори у Фейсбук.

 

Великий союз ХХ століття виявився приголомшливо успішним у реалізації його безпосередніх завдань. Американська допомога Британії та СРСР через програму "ленд-ліз", відкриття Другого фронту в червні 1944 року стали найяскравішими епізодами співпраці антигітлерівської коаліції, однак завершився Великий союз великою невдачею — "Залізною завісою", що розрізала навпіл повоєнну Європу.

Запитання "Що сталося не так?" і "Хто відповідальний за початок Холодної війни?" лунали в усьому світі. У цій документальній розвідці Сергій Плохій розкриває джерела конфліктів і жахіть Холодної війни, аналізуючи історію Великого союзу.

Автор спирається на раніше недосяжні джерела — архівні документи радянських спецслужб, що містять спостереження військової контррозвідки й таємної поліції за американцями, які контактували з представниками ВПС Червоної Армії та місцевим населенням, звіти шпигунів, доповіді їхніх очільників і кураторів.

Сергій Плохій робить приголомшливе відкриття: Великий союз був приречений на невдачу й почав розпадатися вже під час Другої світової війни. Однак що чи хто спричинив крах одного з наймогутніших альянсів ХХ століття?

 


Сергій Плохій — професор, директор Українського наукового інституту Гарвардського університету, провідний фахівець з історії Східної Європи, член наукової ради "Українського історичного журналу", автор дев'яти книжок, лауреат Шевченківської премії 2018 року.


Час: 17 червня, середа, 17.00

Презентація відбудеться за допомогою Google Meet. Для отримання покликання потрібно заповнити форму.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?