Принстонський університет вирішив прибрати імʼя президента США Вільсона з однієї зі своїх будівель

Принстонський університет на фоні антирасистських протестів вирішив змінити імʼя однієї зі своїх будівель, названої на честь президента Вудро Вільсона.

Про це пише The Бабель із посиланням на BBC.

 

Президент Принстона Крістофер Ейсґубер заявив, що "расизм Вільсона був значним навіть за мірками того часу". Він додав, що опікунська рада закладу дійшла висновку, що "расистські погляди та політика Вільсона роблять його імʼя неприйнятним для назви будівель університету". Імʼя президента втратить також гуртожиток вишу.

Будівлю перейменують у Принстонську школу міжнародних відносин. Через схожі причини на початку червня університет Монмута в Нью-Джерсі також прибрав імʼя Вудро Вільсона з однієї зі своїх будівель.


У чому звинувачують Вільсона?

Свого часу 28-й президент США очолював Принстонський університет. У 1919 році він став лауреатом Нобелівської премії миру за миротворчі зусилля в Першій світовій війні, був одним із ініціаторів створення Ліги Націй.

Попри це, Вільсона звинувачують у расизмі. Зокрема, йому закидають підтримку сегрегації і запровадження її у кількох федеральних відомствах. Також Вільсона звинувачують у виключенні чорношкірих студентів з Принстона, а також у схвальних відгуках про Ку-клукс-клан.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.