Принстонський університет вирішив прибрати імʼя президента США Вільсона з однієї зі своїх будівель

Принстонський університет на фоні антирасистських протестів вирішив змінити імʼя однієї зі своїх будівель, названої на честь президента Вудро Вільсона.

Про це пише The Бабель із посиланням на BBC.

 

Президент Принстона Крістофер Ейсґубер заявив, що "расизм Вільсона був значним навіть за мірками того часу". Він додав, що опікунська рада закладу дійшла висновку, що "расистські погляди та політика Вільсона роблять його імʼя неприйнятним для назви будівель університету". Імʼя президента втратить також гуртожиток вишу.

Будівлю перейменують у Принстонську школу міжнародних відносин. Через схожі причини на початку червня університет Монмута в Нью-Джерсі також прибрав імʼя Вудро Вільсона з однієї зі своїх будівель.


У чому звинувачують Вільсона?

Свого часу 28-й президент США очолював Принстонський університет. У 1919 році він став лауреатом Нобелівської премії миру за миротворчі зусилля в Першій світовій війні, був одним із ініціаторів створення Ліги Націй.

Попри це, Вільсона звинувачують у расизмі. Зокрема, йому закидають підтримку сегрегації і запровадження її у кількох федеральних відомствах. Також Вільсона звинувачують у виключенні чорношкірих студентів з Принстона, а також у схвальних відгуках про Ку-клукс-клан.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками