У США померла остання пенсіонерка громадянської війни 1861-1865 рр.

90-річна Ірен Тріплетт страждала психічним захворюванням і отримувала допомогу від держави як «безпорадний спадкоємець ветерана».

Про цей йдеться у повідомленні Lenta.ua із посиланням на CNBC.

Ірен Тріплетт в будинку для літніх людей
Ірен Тріплетт в будинку для літніх людей

Батько Ірен — Моуз Тріплетт — в 1862 році був призваний в армію Конфедерації і потрапив до шпиталю напередодні битви під Геттісбургом 1 липня 1863-го. Це врятувало життя 17-річному юнаку, але його полк зазнав величезних втрат в найбільш кровопролитній і переламній битві Громадянської війни.

Рік по тому хлопець дезертирував і закінчив війну вже в рядах армії Півночі. Чоловік був двічі одружений і прожив 92 роки. Ірен — його дочка від другого шлюбу — з'явилася на світ, коли батькові виповнилося 84 роки, а матері — 34.

Битва під Геттісбургом
Битва під Геттісбургом

Сім'я жила в Північній Кароліні — колишньому рабовласницькому штаті, що рекрутував до армії Конфедерації солдат більше, ніж будь-який інший штат Півдня. Ветеранів з Півночі, тут, м'яко кажучи, не любили, тому маленьку Ірен називали донькою "зрадника".

Коли дівчинці було 8 років, батько помер. Ірен росла в бідності, у сім років почала курити, а в шостому класі кинула школу. Вони вели з матір'ю скромне життя, майже не спілкуючись з родичами.

Ще в середині 1950-х Ірен, що страждала психічними розладами, призначили допомогу від федерального уряду як "дочці ветерана". Сума була невелика — $73 долари 13 центів, і всі ці гроші йшли на рахунок будинку для людей похилого віку в містечку Уілксборо, де багато років проживала Тріплетт.

Моуз Тріплетт
Моуз Тріплетт

Зрозуміло, вона викликала непідробний інтерес журналістів та істориків, але чесно зізнавалася, що ніколи не обговорювала з батьком Громадянську війну, про яку той не хотів згадувати.

Цікаво, що випадок Ірен Тріплетт зовсім не винятковий, як може здатися на перший погляд. У Сполучених Штатах вісім осіб до сих пір отримують пенсії, як родичі ветеранів Американо-мексиканської війни 1846-1848 років. А число одержувачів тої чи іншої допомоги за Іспано-американську війну 1898 – близько сотні.

Голодомор в історичній пам’яті української молоді: на прикладі студентів ЗВО м. Дніпро

Голодомор в українську етнічну, національну історичну пам'ять активно почав входити вже з кінця 1980-х рр. Але цей процес, насамперед, торкався і дієво впливав на формування світоглядних настанов порівняно незначної кількості населення України. Передусім людей, які і так мали виразну національну орієнтацію. Значення Голодомору як символу, певного світоглядного «лакмусового папірця» посилюється в умовах фактичної російсько-української війни. Тому питання про ступінь поінформованості щодо даної історичної події, сприйняття (або не сприйняття) її як геноциду і спільної об’єднавчої вісі української історії, мають вагому значимість і актуальність.

Свята Маргарита Шотландська. Англійська Троянда з українським корінням

Вона народилася і жила у часи Середньовіччя. Завдяки їй русинська (українська) кров і сьогодні тече у венах представників аристократичних, монарших родів Великої Британії, поєднавши собою англосакську династію та рід київського князя Ярослава Мудрого.

Геноцид поза цифрами: фальсифікація інформації про Голодомор

Пильна увага українського суспільства прикута до неприємної ситуації навколо Національного музею Голодомору-геноциду. Теперішнє керівництво однієї з найважливіших інституцій національної пам’яті вдалося до фальсифікацій та дискредитації тематики Голодомору, що найбільш промовисто виявилося у виданій восени 2021 Музеєм книзі «Геноцид українців 1932-1933 за матеріалами досудових розслідувань". Текст книги ставить під сумнів ще й фаховість підписантів розміщених там експертиз та їхню здатність до наукового аналізу. Наразі наукова спільнота й громадськість продовжують бити на сполох, звертаючи увагу суспільства та влади на серйозну проблему.

Коротка історія шкільного харчування в Україні: від УРСР до сьогодення

Щороку у вересні батьки вкотре ведуть своїх дітей до школи: хтось, очікуючи на урочисту лінійку, у святковому одязі, а хтось – у буденних джинсах. Не секрет, що шкільна система освіти нині не відповідає потребам часу, і її всіляко намагаються реформувати. Тому в одних школах – віршики та квіточки, а в інших – жодних урочистостей. Як відомо, окрім отримання знань, участі в розвагах, набуття навиків соціалізації та стресостійкості, учні, щодня перебуваючи в освітньому просторі навчального закладу, також вживають їжу. Але мало хто знає історію становлення системи шкільного харчування в Україні, що та як смакувало українським школярам у минулому й смакує сьогодні.