У США померла остання пенсіонерка громадянської війни 1861-1865 рр.

90-річна Ірен Тріплетт страждала психічним захворюванням і отримувала допомогу від держави як «безпорадний спадкоємець ветерана».

Про цей йдеться у повідомленні Lenta.ua із посиланням на CNBC.

Ірен Тріплетт в будинку для літніх людей
Ірен Тріплетт в будинку для літніх людей

Батько Ірен — Моуз Тріплетт — в 1862 році був призваний в армію Конфедерації і потрапив до шпиталю напередодні битви під Геттісбургом 1 липня 1863-го. Це врятувало життя 17-річному юнаку, але його полк зазнав величезних втрат в найбільш кровопролитній і переламній битві Громадянської війни.

Рік по тому хлопець дезертирував і закінчив війну вже в рядах армії Півночі. Чоловік був двічі одружений і прожив 92 роки. Ірен — його дочка від другого шлюбу — з'явилася на світ, коли батькові виповнилося 84 роки, а матері — 34.

Битва під Геттісбургом
Битва під Геттісбургом

Сім'я жила в Північній Кароліні — колишньому рабовласницькому штаті, що рекрутував до армії Конфедерації солдат більше, ніж будь-який інший штат Півдня. Ветеранів з Півночі, тут, м'яко кажучи, не любили, тому маленьку Ірен називали донькою "зрадника".

Коли дівчинці було 8 років, батько помер. Ірен росла в бідності, у сім років почала курити, а в шостому класі кинула школу. Вони вели з матір'ю скромне життя, майже не спілкуючись з родичами.

Ще в середині 1950-х Ірен, що страждала психічними розладами, призначили допомогу від федерального уряду як "дочці ветерана". Сума була невелика — $73 долари 13 центів, і всі ці гроші йшли на рахунок будинку для людей похилого віку в містечку Уілксборо, де багато років проживала Тріплетт.

Моуз Тріплетт
Моуз Тріплетт

Зрозуміло, вона викликала непідробний інтерес журналістів та істориків, але чесно зізнавалася, що ніколи не обговорювала з батьком Громадянську війну, про яку той не хотів згадувати.

Цікаво, що випадок Ірен Тріплетт зовсім не винятковий, як може здатися на перший погляд. У Сполучених Штатах вісім осіб до сих пір отримують пенсії, як родичі ветеранів Американо-мексиканської війни 1846-1848 років. А число одержувачів тої чи іншої допомоги за Іспано-американську війну 1898 – близько сотні.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.