У США померла остання пенсіонерка громадянської війни 1861-1865 рр.

90-річна Ірен Тріплетт страждала психічним захворюванням і отримувала допомогу від держави як «безпорадний спадкоємець ветерана».

Про цей йдеться у повідомленні Lenta.ua із посиланням на CNBC.

Ірен Тріплетт в будинку для літніх людей
Ірен Тріплетт в будинку для літніх людей

Батько Ірен — Моуз Тріплетт — в 1862 році був призваний в армію Конфедерації і потрапив до шпиталю напередодні битви під Геттісбургом 1 липня 1863-го. Це врятувало життя 17-річному юнаку, але його полк зазнав величезних втрат в найбільш кровопролитній і переламній битві Громадянської війни.

Рік по тому хлопець дезертирував і закінчив війну вже в рядах армії Півночі. Чоловік був двічі одружений і прожив 92 роки. Ірен — його дочка від другого шлюбу — з'явилася на світ, коли батькові виповнилося 84 роки, а матері — 34.

Битва під Геттісбургом
Битва під Геттісбургом

Сім'я жила в Північній Кароліні — колишньому рабовласницькому штаті, що рекрутував до армії Конфедерації солдат більше, ніж будь-який інший штат Півдня. Ветеранів з Півночі, тут, м'яко кажучи, не любили, тому маленьку Ірен називали донькою "зрадника".

Коли дівчинці було 8 років, батько помер. Ірен росла в бідності, у сім років почала курити, а в шостому класі кинула школу. Вони вели з матір'ю скромне життя, майже не спілкуючись з родичами.

Ще в середині 1950-х Ірен, що страждала психічними розладами, призначили допомогу від федерального уряду як "дочці ветерана". Сума була невелика — $73 долари 13 центів, і всі ці гроші йшли на рахунок будинку для людей похилого віку в містечку Уілксборо, де багато років проживала Тріплетт.

Моуз Тріплетт
Моуз Тріплетт

Зрозуміло, вона викликала непідробний інтерес журналістів та істориків, але чесно зізнавалася, що ніколи не обговорювала з батьком Громадянську війну, про яку той не хотів згадувати.

Цікаво, що випадок Ірен Тріплетт зовсім не винятковий, як може здатися на перший погляд. У Сполучених Штатах вісім осіб до сих пір отримують пенсії, як родичі ветеранів Американо-мексиканської війни 1846-1848 років. А число одержувачів тої чи іншої допомоги за Іспано-американську війну 1898 – близько сотні.

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".