У США померла остання пенсіонерка громадянської війни 1861-1865 рр.

90-річна Ірен Тріплетт страждала психічним захворюванням і отримувала допомогу від держави як «безпорадний спадкоємець ветерана».

Про цей йдеться у повідомленні Lenta.ua із посиланням на CNBC.

Ірен Тріплетт в будинку для літніх людей
Ірен Тріплетт в будинку для літніх людей

Батько Ірен — Моуз Тріплетт — в 1862 році був призваний в армію Конфедерації і потрапив до шпиталю напередодні битви під Геттісбургом 1 липня 1863-го. Це врятувало життя 17-річному юнаку, але його полк зазнав величезних втрат в найбільш кровопролитній і переламній битві Громадянської війни.

Рік по тому хлопець дезертирував і закінчив війну вже в рядах армії Півночі. Чоловік був двічі одружений і прожив 92 роки. Ірен — його дочка від другого шлюбу — з'явилася на світ, коли батькові виповнилося 84 роки, а матері — 34.

Битва під Геттісбургом
Битва під Геттісбургом

Сім'я жила в Північній Кароліні — колишньому рабовласницькому штаті, що рекрутував до армії Конфедерації солдат більше, ніж будь-який інший штат Півдня. Ветеранів з Півночі, тут, м'яко кажучи, не любили, тому маленьку Ірен називали донькою "зрадника".

Коли дівчинці було 8 років, батько помер. Ірен росла в бідності, у сім років почала курити, а в шостому класі кинула школу. Вони вели з матір'ю скромне життя, майже не спілкуючись з родичами.

Ще в середині 1950-х Ірен, що страждала психічними розладами, призначили допомогу від федерального уряду як "дочці ветерана". Сума була невелика — $73 долари 13 центів, і всі ці гроші йшли на рахунок будинку для людей похилого віку в містечку Уілксборо, де багато років проживала Тріплетт.

Моуз Тріплетт
Моуз Тріплетт

Зрозуміло, вона викликала непідробний інтерес журналістів та істориків, але чесно зізнавалася, що ніколи не обговорювала з батьком Громадянську війну, про яку той не хотів згадувати.

Цікаво, що випадок Ірен Тріплетт зовсім не винятковий, як може здатися на перший погляд. У Сполучених Штатах вісім осіб до сих пір отримують пенсії, як родичі ветеранів Американо-мексиканської війни 1846-1848 років. А число одержувачів тої чи іншої допомоги за Іспано-американську війну 1898 – близько сотні.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?