У Чорному Острові увіковічнили пам'ять генерала-хорунжого армії УНР

До сторіччя бою війська УНР під керівництвом полковника, начальника Генерального штабу армії УНР Євгена Мишковського з більшовицькими військами з більшовиками під Чорним Островом встановили пам’ятний знак

Про це інформує Ye.ua.

6 липня виповнилося сто років з дня битви під Чорним Островом між вояками УНР та більшовиками, яка закінчилася перемогою українців. З нагоди річниці у селищі встановили меморіал, в якому увіковічнили пам'ять полковника Євгена Мишковського. Саме за цей бій головнокомандувач українського війська Симон Петлюра удостоїв його звання генерала-хорунжого армії УНР. Однак для Мишковського героїчна сутичка стала останньою. У бою він був важкопоранений і за кілька днів помер у шпиталі.

Пам'ятний знак на честь вояків УНР у вигляді двох гранітних каменів з мармуровою таблицею встановили на місці, де смертельно поранили Євгена Мишковського. Поруч на стіні зобразили потяг, у якому пересувався штаб УНР сто років тому, на землі встановили шматок залізничної колії. Тоді червоноармійці підірвали залізничну колію перед переправою до станції Чорний Острів. Внаслідок цього неподалік селища затонули шість вагонів.

За словами керівника Центрального територіального відділу Українського інституту національної пам'яті, військового історика Богдана Галайка, можна навести паралелі із сьогоденням і подіями того часу й побачити певну аналогію. Тому подібні заходи потрібні, щоб відновлювати національну пам'ять.

"Сьогодні продовжується російсько-українська війна. Ворог у нас той самий. Як і сто років тому, їхні імперські апетити залишаються такими ж самими. І ці їхні амбіції ми можемо зупинити тільки рішучим протинаступом. Так, як це робив полковник Євген Мишковський і його бойові побратими сто років тому. Це була насправді невелика когорта людей, які були віддані своїй ідеї і своїм переконанням. Вони чітко знали, що мають відстоювати незалежну, самостійну, соборну державу. Постаті Євгена Мишковського і його бойових соратників нагадують сьогоднішні часи. Він був кадровий офіцер російської імператорської армії, але пам'ятаючи своє українське коріння, козацьке походження, яке прищеплювала мама змалечку, добре знав, якою має бути рідна земля і яким має бути її майбутнє", - сказав Богдан Галайко.

 

За словами Чорноострівського селищного голови Михайла Дзіся, реалізували все за два тижні. На місці встановленого пам'ятного знака ще нещодавно була занедбана ділянка поруч з дорогою державного значення. На будівництво комплексу витратили близько шести тисяч гривень, кошти на нього виділили меценати.

"Ми вивчали бій, який відбувся в Чорному острові 6 липня 1920 року. Знайшли карту того бою. Виявилося, що посередині греблі було поранено Мишковського. Його поранили в коліно, потім він встав і його поранили в плече. Йому довелося з греблі повзти до дороги. Своєю відданістю учасники бою внесли свій вклад у боротьбу УНР з більшовиками. Щоб увіковічнити їхній подвиг, прояв патріотизму, ми вирішили створити цей пам'ятний знак", - сказав Михайло Семенович.

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.