Вандали сплюндрували штабний вагон маршала Маннергейма

На території військового музею міста Міккелі у центральній Фінляндії, невідомі зловмисники вчинили акт вандалізму

Про це повідомляє Останній бастіон.

Пасажирський вагон, який у 1939-1946 роках слугував ставкою для маршала і президента Карла Ґустафа Еміля Маннергейма, втратив свою історико-культурну цінність.

Інформацію з місця події повідомили журналісти видання "Länsi-Savo". Як зазначають працівники музейної установи, вандали не тільки розмалювали штабний вагон, але й розікрали цінні експонати, у том числі й іменний посуд маршала.

"Деякі речі не підлягають відновленню. Оскільки деревина, з якої зроблений вагон, пористий і його вкрай важко очищати від доволі токсичних, непридатних до змивання фарб для графіті. Ремонті роботи потребуватимуть значних коштів й часу", — з прикрістю наголосив директор військового музею міста Міккелі Матті Карттунен, котрий вже звернувся до правоохоронців.

Наразі відкрито провадження та здійснюються необхідні заходи відповідно до частини 2 статті 627 Кримінального кодексу Фінляндської Республіки, санкції якої передбачають позбавлення волі на термін від 4-х місяців до 4-х років з обов'язковою сплатою штрафу за псування майна.

 

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками