Офіс Президента відреагував на рішення суду у справі книги про Стуса

В Офісі президента заявили, що взяли до відома рішення Дарницького районного суду Києва щодо книги "Справа Василя Стуса", яке зобов’язує автора книги Вахтанга Кіпіані видалити згадки про тодішнього адвоката поета, а нині голову політради ОПЗЖ Віктора Медведчука

У заяві, опублікованій на сайті Президента йдеться про таке: "Взяли до відома рішення Дарницького районного суду міста Києва щодо книги "Справа Василя Стуса". Також взяли до відома заяви автора книги Вахтанга Кіпіані та представників видавництва про намір подати апеляцію. Це щонайменше свідчення того, що суспільство готове відстоювати свої права".

 

В ОП "здивовані деякими формулюваннями у вказаному рішенні". Проте незалежність судової гілки влади не ставиться під сумнів. 

Там також вважають "дивними" визначення Медведчука як "персонажа твору", оскільки він був учасником судового процесу над поетом. Це підтверджують матеріали кримінальної справи. 

"Отже, саме за цією логікою книги, Медведчук В. В. є учасником справжнього процесу, який мав місце в історії, а не просто "персонажем твору". Поведінка учасника проаналізована виключно на підставі документально зафіксованих фактів, які не є продуктом літературної творчості авторів і літературною вигадкою", – заявили в Офісі. 

Окрім того, там нагадали, що цензура в Україна заборонена у будь-яких проявах, а опрацювання матеріалів історії не мають обмежуватись через емоції чи статус учасників подій. 

"Закликаємо всіх громадян мати сміливість чесно дивитися на події минулого нашого народу та дії або бездіяльність окремих осіб", – підсумували в Офісі президента. 

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками