В Україні відкрили онлайн-ресторан пам'яті

Напередодні дня пам'яті жертв Голодомору українська молодь створила онлайн-ресторан «Непораховані з 1932»

Студенти Української академії лідерства приготували та розмістили на сайті страви, якими харчувалися українці у голодні роки: затеруха з кори дерев, паляниці з лободи, хлібці зі соломи тощо. Ціна кожної страви — врятовані людські життя. Частину рецептів підлітки відтворили за спогадами власних дідусів та бабусь, яким вдалося вижити.

 

"Бабуся розповідала, як кору дуба або берези перемелювали у ступці з коренем лободи чи комишів, стеблом кульбаби або ромашки — і так пекли коржі. Я віддирала цю кору холодними руками й думала: як це робила моя бабуся, яка не їла декілька тижнів? Вона все життя вчила мене не викидати хліб і не гратися з їжею", — розповідає студента Академії Ілона Котовщик, чия родина пережила Голодомор на Київщині.

"Ми прагнемо розширити розуміння важливості та масштабу Голодомору, пояснити українцям сучасною мовою, як це — жити в ті часи. А також нагадати, що Голодомор — це не лише жахлива статистика, а велика трагедія конкретної української родини, персональна історія кожного із нас. Хочемо розказати про геноцид українців мовою та образами зрозумілими людям 2020 року", — розповідає керівник Української академії лідерства Роман Тичківський.

Онлайн-ресторан став продовженням проєкту "Uncounted since 1932", який створила Українська академія лідерства у партнерстві з агенцією "Gres Todorchuk PR" у 2017 році. Минулі три роки студенти організовували вуличні поп-ап ресторани зі стравами часів Голодомору і пригощали всіх охочих у семи містах країни, а також в Ізраїлі та Бельгії.

 

Акцію у Брюсселі весною 2018 року було відзначено трьома нагородами Effie Awards як за одну із найуспішніших комунікаційних кампаній в Україні. Цьогоріч через пандемічні обмеження унікальний формат ресторану перевели в онлайн-формат.

Цьогоріч партнерами ресторану Української академії лідерства стали Ukraїner та Музей Голодомору. Вони надали консультації та відео з проєкту "Голодомор: мозаїка історії", створені за підтримки Українського культурного фонду.

Станом на 2020 рік більшість країн не визнали Голодомор геноцидом українців. Саме слово Голодомор залишається невідомим, адже його немає в словниках, а отже, поширення та розуміння інформації про цей злочин радянської влади залишається ускладненим. Проєкт закликає українців підписати петицію, яка допоможе внести поняття Голодомор у англомовні словники.

Осип Тюшка. 40 років поряд зі Степаном Бандерою

Він був одним із найближчих друзів Степана Бандери. Вони потоваришували ще під час навчання у Стрийській гімназії. Разом входили до керівних ланок у Пласті й ОУН, мали близькі ідейні переконання й погляди на національно-визвольних рух, одночасно відбували ув'язнення в гітлерівському концтаборі Заксенхаузен, спільно розбудовували структуру ОУН революційної після Другої світової війни і були об'єктами оперативних розробок кдб. Тільки роль і місце у тих чекістських планах і заходах для кожного відводилися різні.

Інтрига їхньої смерті

Убивство відомого політика, полководця, монарха та й просто непересічної постаті завжди оточено таємницею, інтригою, різноманітними більш чи менш вірогідними здогадами й домислами. Уже ці обставини викликають підвищену цікавість до подій, що за ними стоять. Тому тема політичних убивств, котрі з плином часу набувають статусу історичних – вигідне поле для авторів, котрі беруться за неї.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".