Ігор Дерев'яний: Історія Голоду: "Він ще живий, бо очі відкриті, а лежить як мертвий"

Куркулі - це працьовиті люди, яким учепили ярлик. Їх у Сибір, а тут залишилися, улюблені для совєтской власті, бідняки - і багато з них тому були бідні, бо ж ледачі, не хотіли працювати як треба!

Ігор Лубківський: Історія Голоду: "Голова колгоспу порадив, щоб діти крали колоски"

Щоб вижити, бабуся їздила на Західну Україну - обмінювала речі загиблого чоловіка на крупи. За все життя вона не знала українською ані слова (крім "цибуля", чомусь говорила саме так). І нічого - ніхто її на Заході не ображав, як декого ще й доcі лякають.

Володимир Острів: Історія Голоду: "Селянам дали два роки пільг, а потім забрали усе"

Як гриби після теплого дощу, виростали в селі різні продовольчі і промтоварні магазини, дрібні й середні приватні лавочки й ларьки. Селяни будували млини, олійниці, круподерки та виробляли ремісничі вироби, які продавали на ринку.

Наталя Михайличенко: Історія Голоду: "Дві сестри втекли на Донбас. Всі інші з величезної родини вмерли"

За все життя прабабуся ніколи не повернулася в рідне село, лякалася будь-яких нагадувань про ті часи. Я ж їздила туди. Але більшість людей з тих, із ким розмовляла, оселилися в Баранівці вже після 1930-х років.

Юрій Дорошенко: Історія Голоду: "Люди понаїдалися тої куті - і півхутора вимерло зразу"

На другий день після того ми пішли подивитися, а в нього щоки та інші місця повирізані. То люди варили те м'ясо та їли. Тоді ніхто не додивлявся, хто обрізав із людей м'ясо... Це спеціально зробили, щоб людей витравити.

Лариса Чернишенко: Історія Голоду: "Ваша донька не хвора, ви просто її перегодували"

"В неї ще багато чого сховано, а в Пітері робочим по двісті грамів хліба видають! Давай шукай!" - тикав робітник маму пістолетом в плече. Вдова повзала по землі, діти плакали. І тоді мама зомліла.

Ірина Славінська: Історія Голоду: "Мою прабабусю врятував сон, який вказав на сховок із зерном"

Уві сні до неї прийшла жінка та сказала: "Агафіє, чого ти плачеш? Он же ж у вас стільки зерна за стіною". Прадід пробив дірку - виявилося, стіна була подвійною. В ніші справді було заховане зерно.

Іван Валенчук: Історія Голоду: "Хліб у колгоспі родив, але весь вивозився на станцію"

Дід лежав знесилений на полу в чужій хаті. І раптом схопився, закричав "Їсти!" Схопив кожух, почав гризти його зубами і різати ножем з криками: "Це сало, сало, сало!" Потім ковтнув води, впав і замовк навіки.

Надія Симчич: Історія Голоду: "Мені на фронті не було так страшно, як на отому полі з буряками"

Олександра Коваленко, Катеринина мати, вже лежала і не вставала. Маленька Ліда, а їй тоді виповнилося вже 4 роки, прибіжить до неї і питає: "Бабо, ти ще не вмерла?", і знову біжить гратися. Потім прибігає, і знов питає.

Петро Кравчук: Історія Голоду: "В селі мого батька ніхто не помер. Їх врятувала татарська їжа"

Після холодного і голодного року в селі з'явилися слідчі НКВС, які почали виясняти, чому ж ніхто не помер і хто ховав хліб. А от у тих селах, де багато людей загинуло від голоду... слідство не проводили.

Олена Захарченко: Історія Голоду: "За те, що стільком людям життя врятував - в Сибір його"

Мій прадід, Степан Прокопенко, ще весною 32-го насіяв стільки квасолі - що як зібрали, то мусили поскладати її в бочечки. Вся рідня в голод їла квасолю з бочечок, пекли з неї пиріжки, з неї і лободи, варили її просто так, вся рідня.

Степан Руденко: Історія Голоду: "Іноді мама втрачала свідомість. Але їй треба було врятувати мене"

Одна родичка розповідала мені - вже дорослому - що, прийшовши на похорон мого батька, вона побачила мене малого, худющого, що збирав кришки маленькими пальчиками, боячись загубити хоч одну.

Петро Федорченко: Історія Голоду: "Моя мама сиділа в калюжі крові і гралася, хлюпала долоньками"

Навесні 1933 року на фоні розпачу і голоду між батьками моєї матері (Артем і Ольга) розгорілася сварка: або різати корову, щоб вижити з м'ясом, або тримати корову і, можливо, мати якусь склянку молока.

Юлія Зозуля: Історія Голоду: "Активісти забирали і одежу, і речі - а потім на базарі продавали"

"Весною 1932-го року в селі стали організовувати колгоспи. Люди самі туди не йшли, бо боялися - ходили чутки, що колективним там буде все: праця, худоба і навіть жінки".

Дмитро Стембковський: Історія Голоду: "Одна родина наїлася мухоморів, щоб умерти - і завдяки їм вижила"

Ці сухарі бабуся везла для дітей своєї старшої сестри. Двоє її дітей під час Голоду померли. Наймолодшого хлопчика забили до смерті за те, що він щось взяв з чужого поля.