Ініціативна група з протидії фальсифікаціям щодо Голодомору-геноциду: Відкритий лист науковців та громадськості щодо фальсифікацій у сфері дослідження та поширення інформації про Голодомор–геноцид Українського народу

Збільшення кількості жертв Голодомору без достатніх ґрунтовних і фактологічних досліджень та верифікації їх результатів завдають непоправної шкоди відновленню та збереженню національної пам’яті українського народу.
Такий крок виставляє найбільшу трагедію українського народу як предмет маніпуляцій, де кількість жертв визначається не об’єктивними дослідженнями, а фальсифікаціями

"Формула Асаткіна": маніпуляція навколо чисельності жертв Голодомору

"Формула Асаткіна" – це безумовна фальсифікація історичних фактів та першоджерел. Використання 7,1-мільйонної "формули Асаткіна" як аргумента у визначенні кількості втрат від Голодомору спотворює розповідь про наше минуле. Попри її демонстративну промовистість, використовувати цю "формулу" у розповіді про минуле не слід. Наполягання ж на ній, на мій погляд, варто оцінювати або як відвертий намір фальсифікації, або як безумовно принципову довіру до свідчень, здобутих у ході репресій

Розрахунки – не підрахунки

Визначення кількості втрат у 1932–1933 роках – це не розрахунок за допомогою винайдених формул, а підрахунок на основі конкретних статистичних даних по кожному населеному пункту, району й області, які треба шукати в архівах. Тільки у випадку їхньої відсутності виникає необхідність займатися розрахунками на базі вивірених документів

В Україні відкрили онлайн-ресторан пам'яті

Напередодні дня пам'яті жертв Голодомору українська молодь створила онлайн-ресторан «Непораховані з 1932»

Кількість жертв Голодомору: підрахунки Степана Соснового

Серед розмаїття досліджень, присвячених подіям колективізації та Голодомору в Україні, особливе місце посідає наукова концепція агронома-економіста Степана Миколайовича Соснового, оприлюднена ним у 1942 – 1943 роках на шпальтах газети «Нова Україна», що в ті роки друкувалась в окупованому німцями Харкові

Ігор Дерев'яний: Історія Голоду: "Він ще живий, бо очі відкриті, а лежить як мертвий"

Куркулі - це працьовиті люди, яким учепили ярлик. Їх у Сибір, а тут залишилися, улюблені для совєтской власті, бідняки - і багато з них тому були бідні, бо ж ледачі, не хотіли працювати як треба!

Ігор Лубківський: Історія Голоду: "Голова колгоспу порадив, щоб діти крали колоски"

Щоб вижити, бабуся їздила на Західну Україну - обмінювала речі загиблого чоловіка на крупи. За все життя вона не знала українською ані слова (крім "цибуля", чомусь говорила саме так). І нічого - ніхто її на Заході не ображав, як декого ще й доcі лякають.

Володимир Острів: Історія Голоду: "Селянам дали два роки пільг, а потім забрали усе"

Як гриби після теплого дощу, виростали в селі різні продовольчі і промтоварні магазини, дрібні й середні приватні лавочки й ларьки. Селяни будували млини, олійниці, круподерки та виробляли ремісничі вироби, які продавали на ринку.

Наталя Михайличенко: Історія Голоду: "Дві сестри втекли на Донбас. Всі інші з величезної родини вмерли"

За все життя прабабуся ніколи не повернулася в рідне село, лякалася будь-яких нагадувань про ті часи. Я ж їздила туди. Але більшість людей з тих, із ким розмовляла, оселилися в Баранівці вже після 1930-х років.

Юрій Дорошенко: Історія Голоду: "Люди понаїдалися тої куті - і півхутора вимерло зразу"

На другий день після того ми пішли подивитися, а в нього щоки та інші місця повирізані. То люди варили те м'ясо та їли. Тоді ніхто не додивлявся, хто обрізав із людей м'ясо... Це спеціально зробили, щоб людей витравити.

Лариса Чернишенко: Історія Голоду: "Ваша донька не хвора, ви просто її перегодували"

"В неї ще багато чого сховано, а в Пітері робочим по двісті грамів хліба видають! Давай шукай!" - тикав робітник маму пістолетом в плече. Вдова повзала по землі, діти плакали. І тоді мама зомліла.

Ірина Славінська: Історія Голоду: "Мою прабабусю врятував сон, який вказав на сховок із зерном"

Уві сні до неї прийшла жінка та сказала: "Агафіє, чого ти плачеш? Он же ж у вас стільки зерна за стіною". Прадід пробив дірку - виявилося, стіна була подвійною. В ніші справді було заховане зерно.

Іван Валенчук: Історія Голоду: "Хліб у колгоспі родив, але весь вивозився на станцію"

Дід лежав знесилений на полу в чужій хаті. І раптом схопився, закричав "Їсти!" Схопив кожух, почав гризти його зубами і різати ножем з криками: "Це сало, сало, сало!" Потім ковтнув води, впав і замовк навіки.

Надія Симчич: Історія Голоду: "Мені на фронті не було так страшно, як на отому полі з буряками"

Олександра Коваленко, Катеринина мати, вже лежала і не вставала. Маленька Ліда, а їй тоді виповнилося вже 4 роки, прибіжить до неї і питає: "Бабо, ти ще не вмерла?", і знову біжить гратися. Потім прибігає, і знов питає.

Петро Кравчук: Історія Голоду: "В селі мого батька ніхто не помер. Їх врятувала татарська їжа"

Після холодного і голодного року в селі з'явилися слідчі НКВС, які почали виясняти, чому ж ніхто не помер і хто ховав хліб. А от у тих селах, де багато людей загинуло від голоду... слідство не проводили.