У Белграді невідомі загасили «вічний вогонь», запалений Вучичем і Лавровим

У столиці Сербії, Белграді, невідомі загасили «вічний вогонь», який у середині грудня на Кладовищі визволителів запалили президент Сербії Александар Вучич і міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров.

Як повідомляє кореспондент Радіо Свобода полумʼя "вічного вогню" до Сербії привезли російські солдати.

 

Невідомі залили фарбою вогнище, написали: "Визволителі? Ні, ніколи!" та перекреслили серп і молот. Інцидент стався в ніч на 30 грудня.

Заступник мера сербської столиці засудив цей акт і сказав, що триває слідство. Сербський уряд досі не реагував.

Різко відреагувало посольство Росії в Сербії, з ініціативи якого було запалено "вічний вогонь", оскільки в Сербії такої традиції не було.

У повідомленні диппредставництва зазначається, що йдеться про "спробу внести розбрат у братні відносини" між російським і сербським народами. Російське посольство припускає, що цей вчинок був скоєний "на замовлення із-за кордону".

На Кладовищі визволителів Белграда поховано 820 бійців Червоної армії та понад 1200 партизанів Югославської народної армії. Червоноармійці були вояками Другого й Третього українського фронтів, переважно українці.

На урочистостях із приводу запалення "вічного вогню" ані президент Сербії, ні російський міністр жодним словом не згадали ні українців, ані хорватів, чорногорців, боснійців та інших, що воювали у складі югославської армії, а говорили лише про сербсько-російське братерство по зброї.

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.