АНОНС: виставка «Скіфський звіриний стиль: труднощі «перекладу»

11 грудня 2020 року о 16.00 в Національному музеї історії України відбудеться відкриття виставки «Скіфський звіриний стиль: труднощі «перекладу»

 

Зображення тварин у давнину були притаманні багатьом народам, однак мистецтво звіриного стилю асоціюється саме зі скіфами – грізними кочовиками, що тримали у страху населення Північного Причорномор'я протягом чотирьох століть (VІІ–ІІІ ст. до. н. е.).

Скіфський звіриний стиль – це зображення в оригінальній художній манері певних тварин чи фантастичних істот або окремих частин їхнього тіла (голови, вух, лап, ніг, копит тощо). Були розповсюджені також сцени шматування та боротьби тварин.

Еволюція стилю прямувала від достатньо чітких, але реальних образів до їхньої орнаментальної схематизації, основні ж мотиви мало змінювалися з часом. Поза сумнівом звʼязок цього мистецтва з воїнською ідеологією та побутом.

Образи звіриного стилю, ймовірно, мали міфологічну основу. Археолог Дмитро Раєвський недарма називав їх своєрідним "зооморфним кодом", універсальною знаковою системою. Їх "розшифровка", або ж "переклад", має величезне значення для реконструкції скіфських вірувань та ритуалів.

Однак те, що було очевидним для скіфів, переважно залишається загадкою для сучасних учених.

Виставку "Скіфський звіриний стиль: труднощі "перекладу" можна вважати ще однією, візуальною, спробою прочитання цього загадкового "зооморфного коду".

На ній представлено близько 150 цікавих експонатів із колекції Національного музею історії України та його філії – Музею історичних коштовностей України, а також документи з наукового архіву Інституту археології НАНУ.

Виставку приурочено до 100-річчя від дня народження Варвари Іллінської, видатної дослідниці скіфських старожитностей, зокрема матеріалів із Національного музею історії України. Багато уваги вона приділяла й вивченню скіфського звіриного стилю.

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище