Сім тисяч депортованих родин: опублікували документи про «Акцію-51»

У вільному доступі опублікували документи про останню депортаційну операцію «обміну населенням» між Польщею та СРСР, яку здійснили у 1951 році.

15 лютого 1951 року Радянський союз та Польська народна республіка уклали договір про обмін прикордонними територіями. Таке рішення аргументували економічними інтересами двох держав: Польща потребувала територій із запасами нафти та газу, СРСР — вугільних родовищ.

Понад 7167 українських сімей з 44 населених пунктів Бойківщини примусово переселили в степи південної України. Депортація увійшла в історію під назвою "Акція–51".

Колекцію з 14 документів публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом служби безпеки України на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

До збірки увійшли: 

  • копія радянського примірника карти обміну;

  • договір про обмін територіями між СРСР та ПНР;

  • описи кордонів ділянок, що відходили до двох держав;

  • повідомлення з результатами цензури пошти переселених;

  • повідомлення про "порушення совєцької законності" під час переселення мешканців;

  • звітні документи про хід виселення, передачу території та проведену роботу на прийнятій від ПНР території, тощо.

В одному з листів переселений в Одеську область так описує своє становище: "Тут так спекотно, що неможливо витримати, все згоріло від сонця. Будинки ліпимо з болота, тому що лісу тут немає. Годують нас горохом, хлібом, дають пів літра молока на день...Такий був дощ, що трохи все не згинуло. Напевно, тут загинемо усі...".

У листах всі переселенці звертаються до родичів із проханням посприяти переїзду з СРСР до Польщі.

"Результати перлюстрації кореспонденції свідчать про використання тортур та психологічного тиску, що чинили на родини, які відмовлялися переїжджати, — коментує координатор Е-архіву Денис Пасічник. — Наприклад, за відмову підписувати документи на переселення били і чоловіків, і жінок, погрожували виселити у Сибір, зачиняли у приміщеннях клубів та викручували руки".

 
Завірена копія договору між СРСР та ПНР про обмін територіями

Вбивства в Бабицях: авантюра з трагічним фіналом

Ввечері 2 липня 1951 року в школі чехословацького містечка Бабиці, де саме проходили партійні збори, пролунали постріли. Невелика група підпільців застрелила трьох функціонерів комуністичної партії. Постріли в школі стали кульмінацією історії, котра тягнулась декілька місяців і стала приводом для масового терору комуністичної партії проти місцевого населення.

Ніжин. Серпневі дні 1918-го

Влітку 1918 року на українсько-російському кордоні було неспокійно. На різних ділянках виникали локальні сутички. Більшовики намагались підривати Українську державу зсередини. У Чернігівській губернії одним із більшовицьких осередків стало село Жуківка

"У Москві все ретельніше готуються до війни": листи до шведської королеви Христини

Одним з найцікавіших періодів в історії України є, безумовно, 1649-1659 роки. Період Визвольної революції і війн з Річчю Посполитою та Московським царством. Діяльність гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Виговського. Основні матеріали з історії цієї Доби зберігаються за кордоном, тому що Чигирин, Батурин і Глухів - козацькі столиці палали у вогні. Було б логічним шукати важливі документи у польських архівах.
Але там їх знайти неможливо, тому що шведська армія вивезла майже весь архів, давні видання і колекції до Швеції під час польсько-шведської війни у 1650-х роках - так званого "Потопу". Навіть оригінальні документи короля Владислава ІV досі зберігаються у Швеції

П'ять українських історій про пандемію "іспанки"

Іспанку просто не фіксували у документах. Дані про кількість хворих та померлих часто не збирали. Тим паче, що паралельно тривала пандемія холери. А специфічно в Україні – епідемія тифу. Холера і тиф були знайомі українським лікарям. А перед симптомами нібито застуди, яка за кілька днів вбивала людей, виявились безпорадними. Кількість жертв іспанки в Україні ми не знаємо. Можемо навести лише кілька історій про перебіг хвороби. Але, можемо точно стверджувати, що іспанка разом з іншими епідеміями руйнувала українську державність не менше, а, може, навіть, і більше від недолугих політичних кроків.