У Празі встановили меморіальну таблицю науковцю Петру Зленку, що був замордований совєтами

6 травня на фасаді будинку №38 по вул. Лужицькій у Празі було встановлено меморіальну таблицю українському бібліографу, публіцисту та видавцеві, колишньому співробітнику празької Слов’янської бібліотеки Петру Зленку. За цієї адресою науковець проживав до арешту радянським НКВД у 1945 році.

Про це повідомляє Посольство України у Чеській Республіці у Фейсбук.

 

Петро Зленко помер у 1954 році в одному з таборів радянського ГУЛАГу. Місце його поховання досі не відоме.

Таблицю встановлено в рамках проєкту "Остання адреса", метою якого є увічнення пам'яті тих, хто стали жертвами сталінського терору. Дошку спільно відкрили посол України в Чехії Євген Перебийніс, директор Слов'янської бібліотеки Лукаш Бабка, співробітники чеського Інституту досліджень тоталітарних режимів Адам Граділек та Ян Дворжак, а також племінник Петра Зленка – Іван Брезіна.

Петро Зленко народився в містечку Старокостянтинів на Волині в 1891 році. Навчався спершу в Університеті святого Володимира у Києві, згодом в артилерійській школі в Одесі, звідки був призваний до армії.

Служив старшиною спершу в російській, а згодом в армії УНР. У вирі національно-визвольних змагань опинився, як і багато інших його співвітчизників, у Празі, де з фінансовою допомогою Чехословацької держави закінчив Державну школу бібліотекарів та Український високий педагогічний інститут у Празі.

З 1936 року і до арешту працював каталогізатором у Слов'янській бібліотеці в Празі. Паралельно займався активною видавничою та науковою діяльністю – видавав у Празі "Український журнал", писав і друкував власні наукові статті, був членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка та Пласту, брав активну участь в житті української міжвоєнної діаспори в Чехословаччині. Особистий архів Петра Зленка знаходиться на збереженні в Слов'янській бібліотеці в Празі.

Доля Петра Зленка – не поодинокий випадок. Десятки українців, більшість з яких у травні 1945-го року вже мали чехословацьке громадянство, були заарештовані й насильно вивезені до Радянського Союзу. Деяким з них вдалося повернутися до Праги після відбування багаторічних термінів, проте більшість були страчені, закатовані або ж померли в таборах, а місце їхнього останнього відпочинку так і залишається невідомим.

Під час заходу Євген Перебийніс закликав чеський осередок "Останньої адреси" продовжити роботу з вшанування пам'яті українців – жертв комуністичного терору в Чехословаччині і висловив готовність посольства активно підключитися до цієї роботи.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.