У Перемишлі вшанували бійців УГА та УНР. ФОТО

У Перемишлі в Польщі вшанували вояків Української галицької армії (УГА) і вояків армії Української Народної Республіки (УНР), які загинули в таборі для військовополонених, що розташовувався в 1918–1921 роках у селі Пикуличі (частина цієї території належить нині до Перемишля).

Про це повідомляє Радіо Свобода.

 

Розпочався захід богослужінням у соборі святого Івана Хрестителя Української греко-католицької церкви. Опісля громадська панахида відбулась на місці колишнього табору.

Нині тут військовий цвинтар, де поховані від 2 до 3 тисяч українських вояків УГА та УНР, які відступили з польським військом із України перед приходом більшовиків.

У вшануванні взяла участь група депутатів Львівської обласної ради, представники Українського інституту національної пам'яті, товариств "Надсяння", "Холмщина" зі Львова, української громади Перемишля, влади Підкарпатського воєводства Польщі, українські дипломати в Польщі.

 

"Ми тут, бо розуміємо тяглість військової громадянської традиції. Ми маємо право на історичну пам'ять", – наголосив під час громадської панахиди Антон Дробович, керівник УІНП.

Церковна хода пам'яті українських воїнів, які загинули за волю України, була започаткована в Перемишлі рівно 100 років українцями Перемишля і єпископами УГКЦ, зокрема Йосафатом Коциловським. Традиційно через тиждень після Зелених свят українці йшли на військовий цвинтар. Комуністична влада Польщі заборонила захід. 1990 року року ця традиція була відновлена.

"Сподіваюсь, що ми дізнаємось імена загиблих. Тут спочивають понад 2000 вояків УГА і УНР. Сподіваюсь,що ми вшановуватимемо історичну пам'ять і будуватимемо майбутнє", – сказав депутат Львівської обласної ради Святослав Шеремета.

 

Також на військовому цвинтарі є дві братські могили, у яких спочивають 47 бійців УПА, які були вбиті 7 січня 1946 року в селі Бірчі і 22 травня 1947 року в Лішні (Польща).

У 1919 році в таборі перебували близько 30 тисяч інтернованих вояків. Антисанітарні умови і хвороби серед полонених були загрозою для місцевого населення, яке вимагало закриття табору. У 1921 році його ліквідували.

Згодом сюди перенесли останки померлих бійців із довколишніх сіл, обгородили кладовище і на спільній могилі встановили пам'ятник із написом "Борцям за волю України".

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.