Англійській бібліотеці повернули книгу, яку взяли почитати 300 років тому

Шеффілдський собор Англії отримав посилку з книгою «Віра і практика англіканської церкви», яку читач взяв із церковної бібліотеки в 1709 році. Мешканка Уельсу знайшла цю книгу серед речей своєї померлої хрещеної матері. У заповіті покійної зазначено, що «Віру і практику англіканської церкви» необхідно повернути Шеффілдському собору.

Про це повідомляє Bird in flight із посиланням на Sheffield Star.

 

Книга була написана в 1688 році і видана в 1704-му. У ті часи Шеффілдський собор ще був церквою і славився своєю бібліотекою. "Я намагаюся порахувати, яким міг би бути штраф для читача, — він дозволив би нам купити новий дах або щось ще", — пожартував заступник настоятеля собору Кейт Ферроу.

Він уточнив, що пообіцяв не штрафувати родину, в якій усі ці роки зберігалася книга. "Вони повернули її, і це чудово", — додав Ферроу. За його словами, "Віра і практика англіканської церкви" стане перлиною в літературній колекції Шеффілдського собору.

Об'єкт є однією з міських визначних пам'яток Шеффілда. Його офіційна назва — собор Святих Петра і Павла. Раніше це була парафіяльна церква, статус якої підвищився до кафедрального собору, коли в 1914 році створили Шеффілдську єпархію.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.