АНОНС: Національний музей історії України отримає в подарунок унікальну сокиру з тризубом

Знахідку врятував від так званих «чорних археологів» львів’янин Тарас Хмеловський. Залізна сокира Х—ХІІІ століть потрапить до зібрання Національного музею історії України — МІСТ.

Сокиру вирізняє унікальна інкрустація сріблом із зображенням тризуба, повідомляє НМІУ.

 

Тарас Хмеловський — археолог за освітою, хоча і не працює за фахом. Кілька років підтримує дослідження Інституту археології НАН України. Від науковців він і дізнався про унікальну сокиру, яка потрапила на "чорний ринок" старожитностей і могла бути вивезена закордон.

Тарас Хмеловський вирішив врятувати артефакт. Єдиним реальним виходом було викупити сокиру на аукціоні, що і зробив львів'янин.

Пам'ятку треба було вберегти не лише від грабіжників, але і від руйнування. Реставрацію сокири провів художник-реставратор вищої категорії Віктор Голуб. Він переконався в автентичності знахідки, коли побачив її наживо.

Про оригінальність свідчили ступінь корозії залізної основи сокири, техніка виконання та рідкісне оздоблення. Основна задача під час реставрації полягала в тому, щоб розкрити інкрустацію сріблом та стабілізувати предмет.

Генеральний директор Національного музею історії України Федір Андрощук зазначає, що сокира належить до доволі рідкісної групи інкрустованих бойових сокир. Кілька таких екземплярів відомо з теренів Швеції та Русі.

"Форма цього екземпляру, вочевидь, місцева, аналогії їй відомі та датуються доволі широким часовим періодом Х—ХІІІ століть. Проте мотив орнаменту рідкісний, якщо не сказати — унікальний.

За окремими елементами, з яких складається орнамент, його можна датувати в межах вужчого часу, від кінця Х до початку ХІ століть. Цьому відповідає й інкрустація тризубом, іконографія якого датується періодом княжіння Володимира Святославича", — говорить Федір Андрощук.

Цінну знахідку Тарас Хмеловський вирішив передати до Національного музею історії України (МІСТ). Цю подію приурочили до 30-річчя незалежності країни.

Тарас Хмеловський зізнається, що йому вже кортить побачити сокиру в експозиції МІСТ. Чоловік розмірковує: "Спочатку я хотів лише допомогти своїм друзям-археологам, згодом — показати іншим, що варто допомогти музеям, замість того, щоб знищувати нашу історію, тишком скуповуючи безцінні предмети та розорюючи задля цього пам'ятки".


Час: Передача сокири відбудеться 21 серпня, субота, 16:00


Місце: Національний музей історії України (вул. Володимирська, 2).

Найближчим часом музей планує експонувати сокиру, щоб артефакт міг побачити кожен відвідувач.


Контакт: (044) 278 48 64


Акредитація ЗМІ

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище