Вийшов документальний проєкт «Обличчя незалежності». ВІДЕО

Документальний проєкт про історії українських політв’язнів комуністичного режиму.

 

Документальний проєкт Дарії Гірної спільно з онлайн-журналом Reporters "Обличчя незалежності" — це цикл із понад 40 відеомонологів українських дисидентів та учасників руху опору СРСР, які знайомлять із малодослідженою сторінкою історії України: масовими репресіями й політичними розправами комуністичної влади над українською інтелігенцією у 1960-80-х роках.

Зйомки проводилися у понад 17-х містах, містечках та селищах України: від Донбасу до Галичини. Понад сотня годин свідчень, з яких аудиторія дізнається найцікавіше. Багатьох із цих людей українці побачать вперше.

Проєкт розповідає не лише історії представників українського, але й кримськотатарського національного руху, а також зачіпає сторінку релігійного руху опору в УРСР, який тісно переплітався з національними.

Дисидентські осередки в УРСР були фактичними центрами зародження українського громадянського суспільства. Їхні учасники, не маючи ані влади, ані великих ресурсів, в атмосфері тотального страху ставали на захист свободи слова й віросповідання, мови та культури, а головне — ідеї української самостійності.

Всіх їх об'єднує мирна боротьба, втім, кожен поплатився за неї роками неволі у радянських тюрмах, таборах Сибіру та Мордовії, психіатричних лікарнях. Лише у героїв проєкту радянська влада сукупно забрала понад 200 років життя. Іноді комусь із них було достатньо просто пожартувати в колі друзів — і бути запротореним на 5 років у Мордовію.

За оцінками істориків, щонайменше 30% політв'язнів у радянських концтаборах були українцями. Герої проєкту майже в один голос називали цифру 70%. Проєкт ставить за мету вивести дисидентів на п'єдестал суспільної уваги, розповісти про них, їхніми устами пояснити зворотний бік "ковбаси по 2.20".


У відкритому доступі вже є 5 історій, які доповнюватимуться новими щотижня.


Авторка проєкту — Дарія Гірна, журналістка й телеведуча. Темою українського дисидентського руху зацікавилася на магістерській програмі з журналістики Українського католицького університету, коли працювала над документальним фільмом про співзасновника Української Гельсінської групи, політв'язня брежнєвських таборів та віцеректора УКУ Мирослава Мариновича.


Проєкт створено за підтримки Тараса Вервеги та БФ "Відкриті очі".


Генеральний інформаційний партнер: Reporters.


Інформаційні партнери: Історична правда, НВ, Центр досліджень визвольного руху, Український інститут національної пам'яті, Музей шістдесятництва, Харківська правозахисна група.

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.