"Володимир Підпалий опинився в гущі мистецьких подій, інтелектуальне середовище, цікаві знайомства сприяли розширенню його світогляду, багато працював над власним удосконаленням. Став одразу помітним серед молоді, з якої згодом сформувалося ядро українського шістдесятництва".

На толоці на Байковому кладовищі нас була невелика щопта - кілька співробітників Музею шістдесятництва, Олена Лодзинська, Олесь Біляєв, Олександр Ткачук, і приятель Музею, тобто я. Добре було б зробити таку толоку на поминальні дні традиційною, із залученням ширшої громадськості, адже окремі славні Українці не мають спадкоємців, які б могли доглядати за могилами — наприклад, славна свята українська родина Світличних.

Незгодних було багато. Але сміливості, затятості, було лише в жменьки. Ця боротьба – шістдесятників і дисидентів, вона неминуче ставала причиною самотності. Не тому, що всі «будували комунізм». А тому, що люди, зазвичай, просто хочуть жити. Нормально спокійно. Не кожен здатен до геройського чину. Не кожен може бути Стусом.

В одній з наших розмов колись Іван Дзюба мені дуже просто сказав, що «шістдесятників об’єднувало усвідомлення трагічного становища української мови». І це справді так. Сьогодні, звичайно, досі багато українців розмовляє російською – це логічно з огляду на історичний розвиток нашої країни. Водночас ми повинні розуміти, що це наслідок довготривалої політики витіснення української мови в Україні