На Полтавщині демонтували пам'ятник Димитрову

У селі Лобачі Решетилівської територіальної громади демонтували пам’ятник комуністичному діячеві Димитрову. Його перевезли до «Парку радянського періоду» у Путивлі

Цей пам'ятник однозначно підпадав під дію підпункту "д" пункту 4 частини першої статті 1 декомунізаційного Закону. У ньому чітко зазначено, що до символіки комуністичного тоталітарного режиму віднесено пам'ятники, пам'ятні знаки, присвячені подіям, пов'язаним з діяльністю комуністичної партії.

 

"Георгій Димитров — соратник Йосипа Сталіна ... У добу Димитрова Болгарія почала сильно залежати від СРСР і навіть називалась іноді "Сімнадцятою республікою Радянського Союзу". Його називали "болгарським Леніним". Після смерті Димитрову звели мавзолей у Софії на кшталт ленінського", — розповів регіональний представник Українського інституту національної пам'яті Олег Пустовгар.

Він висловив подяку за всебічне виконання Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" голові Полтавської обласної ради Олександру Біленькому й Решетилівській міській голові Оксані Дядюновій. Також директору Путивльського державного історико-культурного заповідника Сергію Тупику, який подбав про виділення коштів на транспорт і пальне.

«Не Арґус, ні Гелена, ні Марія Маґдалена»: вибираємо та їмо сир по-середньовічному

Середньовічна кухня – це не лише екстравагантні страви на кшталт павича, міног чи лебедя у соусі з власної крові. Якими б дивними не видавались нам інколи люди середньовіччя, їх меню не надто відрізнялось від нашого. Пропонуємо вам уривок, де історикиня й авторка книги «Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя» Стефанія Демчук розповідає про шлях на середньовічний стіл сиру, без якого і сьогодні ми не можемо уявити свою повсякденність

«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.