На Полтавщині демонтували три пам’ятники комуністичного режиму. ФОТО

Цими днями на Полтавщині, зокрема у Диканській і Новооржицькій громадах, з ініціативи Полтавського офісу УІНП демонтували й перевезли до «Музей монументального мистецтва тоталітарної доби «Парк радянського періоду» в Спадщанському лісі три пам’ятники комуністичного режиму.

Про це повідомили у Полтавському офісі Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам'яті.

 

Там нагадали, що до символіки комуністичного тоталітарного режиму віднесено пам'ятники і пам'ятні знаки, присвячені подіям, пов'язаним з діяльністю комуністичної партії, із встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті.

Зокрема, в експозиції музею буде пам'ятник Фрідріху Енгельсу, який розташовувався у селі Андріївка (підпорядковане Диканській селищній раді).

"Вчення Маркса-Енгельса стало підґрунтям для утвердження комуністичних тоталітарних режимів на території України та інших країн Східної Європи. Активна меморіалізація одного із засновників марксизму і комуністичної ідеології Фрідріха Енгельса (зокрема, шляхом масового встановлення на його честь пам'ятників) була важливою складовою пропаганди Центральним Комітетом Комуністичної партії Радянського Союзу комуністичного тоталітарного режиму", - розповів регіональний представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар.

Пам'ятник "Борцям за владу Рад" (у вигляді червоноармійця армії Семена Будьонного, "скульптурно одягненого у "будьонівку") знаходився поміж селами Великі Будища і Писарівщина, що так само належать до Диканської територіальної громади.

 

Також із села Вишневе (колишня, до декомунізації, назва Куйбишеве, - ред.) Новооржицької селищної територіальної громади до музею помандрував пам'ятник російському більшовику Валеріяну Куйбишеву – одному із організаторів і натхненників червоного терору, члену Політбюро ЦК ВКП(б) (1930–1935), члену Оргбюро ЦК ВКП (б) (1922–1923, 1934–1935), секретарю ЦК ВКП (б) (1922–1923), члену ЦК ВКП (б) (1923–1927).

 

В Інституті нацпам'яті висловили подяку за всебічне сприяння виконанню декомунізаційного Закону директору Путивльського державного історико-культурного заповідника Сергію Тупику, який подбав про виділення коштів на транспорт і пальне. А також Диканському селищному голові Сергію Давиденку, начальнику відділу культури виконкому Диканської селищної ради Євгену Онищенку та голові Новооржицької селищної ради Анатолію Тітенку. Вони зробили все, щоб вказані вище об'єкти не зруйнувалися, переймалися питанням перевезення до музею, знайшли демонтажну техніку тощо.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.