На Полтавщині демонтували три пам’ятники комуністичного режиму. ФОТО

Цими днями на Полтавщині, зокрема у Диканській і Новооржицькій громадах, з ініціативи Полтавського офісу УІНП демонтували й перевезли до «Музей монументального мистецтва тоталітарної доби «Парк радянського періоду» в Спадщанському лісі три пам’ятники комуністичного режиму.

Про це повідомили у Полтавському офісі Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам'яті.

 

Там нагадали, що до символіки комуністичного тоталітарного режиму віднесено пам'ятники і пам'ятні знаки, присвячені подіям, пов'язаним з діяльністю комуністичної партії, із встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті.

Зокрема, в експозиції музею буде пам'ятник Фрідріху Енгельсу, який розташовувався у селі Андріївка (підпорядковане Диканській селищній раді).

"Вчення Маркса-Енгельса стало підґрунтям для утвердження комуністичних тоталітарних режимів на території України та інших країн Східної Європи. Активна меморіалізація одного із засновників марксизму і комуністичної ідеології Фрідріха Енгельса (зокрема, шляхом масового встановлення на його честь пам'ятників) була важливою складовою пропаганди Центральним Комітетом Комуністичної партії Радянського Союзу комуністичного тоталітарного режиму", - розповів регіональний представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар.

Пам'ятник "Борцям за владу Рад" (у вигляді червоноармійця армії Семена Будьонного, "скульптурно одягненого у "будьонівку") знаходився поміж селами Великі Будища і Писарівщина, що так само належать до Диканської територіальної громади.

 

Також із села Вишневе (колишня, до декомунізації, назва Куйбишеве, - ред.) Новооржицької селищної територіальної громади до музею помандрував пам'ятник російському більшовику Валеріяну Куйбишеву – одному із організаторів і натхненників червоного терору, члену Політбюро ЦК ВКП(б) (1930–1935), члену Оргбюро ЦК ВКП (б) (1922–1923, 1934–1935), секретарю ЦК ВКП (б) (1922–1923), члену ЦК ВКП (б) (1923–1927).

 

В Інституті нацпам'яті висловили подяку за всебічне сприяння виконанню декомунізаційного Закону директору Путивльського державного історико-культурного заповідника Сергію Тупику, який подбав про виділення коштів на транспорт і пальне. А також Диканському селищному голові Сергію Давиденку, начальнику відділу культури виконкому Диканської селищної ради Євгену Онищенку та голові Новооржицької селищної ради Анатолію Тітенку. Вони зробили все, щоб вказані вище об'єкти не зруйнувалися, переймалися питанням перевезення до музею, знайшли демонтажну техніку тощо.

За ліквідацію Коновальця – трикімнатна квартира і 1000 рублів на меблі

В архівних фондах розвідки знайдено матеріали, які проливають світло на деякі подробиці широкомасштабної операції з ліквідації голови Проводу ОУН Євгена Коновальця, яку 23 травня 1938 року здійснив Павло Судоплатов за прямою вказівкою Йосипа Сталіна. Нові свідчення злочину більшовицького режиму проти українського визвольного руху ґрунтуються на письмових доповідях одного з головних фігурантів справи Василя Хомяка – особливо цінного агента ГПУ/НКВД УСРР, який діяв під псевдонімами "Лебедь" та "82" і якому вдалося впровадити убивцю у близьке оточення лідера українських націоналістів під виглядом свого родича.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.