На Полтавщині демонтували три пам’ятники комуністичного режиму. ФОТО

Цими днями на Полтавщині, зокрема у Диканській і Новооржицькій громадах, з ініціативи Полтавського офісу УІНП демонтували й перевезли до «Музей монументального мистецтва тоталітарної доби «Парк радянського періоду» в Спадщанському лісі три пам’ятники комуністичного режиму.

Про це повідомили у Полтавському офісі Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам'яті.

 

Там нагадали, що до символіки комуністичного тоталітарного режиму віднесено пам'ятники і пам'ятні знаки, присвячені подіям, пов'язаним з діяльністю комуністичної партії, із встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті.

Зокрема, в експозиції музею буде пам'ятник Фрідріху Енгельсу, який розташовувався у селі Андріївка (підпорядковане Диканській селищній раді).

"Вчення Маркса-Енгельса стало підґрунтям для утвердження комуністичних тоталітарних режимів на території України та інших країн Східної Європи. Активна меморіалізація одного із засновників марксизму і комуністичної ідеології Фрідріха Енгельса (зокрема, шляхом масового встановлення на його честь пам'ятників) була важливою складовою пропаганди Центральним Комітетом Комуністичної партії Радянського Союзу комуністичного тоталітарного режиму", - розповів регіональний представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар.

Пам'ятник "Борцям за владу Рад" (у вигляді червоноармійця армії Семена Будьонного, "скульптурно одягненого у "будьонівку") знаходився поміж селами Великі Будища і Писарівщина, що так само належать до Диканської територіальної громади.

 

Також із села Вишневе (колишня, до декомунізації, назва Куйбишеве, - ред.) Новооржицької селищної територіальної громади до музею помандрував пам'ятник російському більшовику Валеріяну Куйбишеву – одному із організаторів і натхненників червоного терору, члену Політбюро ЦК ВКП(б) (1930–1935), члену Оргбюро ЦК ВКП (б) (1922–1923, 1934–1935), секретарю ЦК ВКП (б) (1922–1923), члену ЦК ВКП (б) (1923–1927).

 

В Інституті нацпам'яті висловили подяку за всебічне сприяння виконанню декомунізаційного Закону директору Путивльського державного історико-культурного заповідника Сергію Тупику, який подбав про виділення коштів на транспорт і пальне. А також Диканському селищному голові Сергію Давиденку, начальнику відділу культури виконкому Диканської селищної ради Євгену Онищенку та голові Новооржицької селищної ради Анатолію Тітенку. Вони зробили все, щоб вказані вище об'єкти не зруйнувалися, переймалися питанням перевезення до музею, знайшли демонтажну техніку тощо.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.