Всеукраїнський рейтинг «Книжка року» оприлюднив короткий список номінантів

Лауреат у номінації "Минувшина" буде названий наступного місяця

 

Короткий список номінації "МИНУВШИНА" / популярні видання / історична публіцистика:

Володимир В'ЯТРОВИЧ. Нотатки з кухні "переписування історії". – К.: Наш формат, 528 с.(п)

Сергій ГРОМЕНКО. Скоропадський і Крим. Від протистояння до приєднання. – К.: Наш формат, 352 с. (п)

Детокс. – К.: Українська прес-група, 784 с. (п)

Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія у 4 томах. – Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 688+832+576+688 с. (п)

Ніл МАКҐРЕҐОР. Історія світу в 100 предметах. – К.: Наш формат, 616 с.(п)

Московська окупація Галичина 1914–1917 рр. у свідченнях сучасників. – Л.: Апріорі, 528 с.(п)

Наталя СТАРЧЕНКО. Українські світи Речі Посполитої. Історії про історію. – К.: Laurus, 616 с. (п)

Друга підномінація "Минувшини" - дослідження / документи:

Тамара ВРОНСЬКА, Олена СТЯЖКІНА. Минусники: покарані простором. – К.: Темпора, 456 с. (п)

Історія цивілізації. Україна. Том І. Упорядник Михайло Відейко. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. – ІХ ст.); Том ІІ. Упорядник Олена Черненко. Від Русі до Галицького князівства (900–1256). – Х.: Фоліо, 586+590 с. (с)

Малоросійський приказ; Малоросійські справи; Батуринський архів. – К.: Кліо, 496+652+344 с. (п)

Володимир ПОТУЛЬНИЦЬКИЙ. Деміург. Історіософія Омеляна Пріцака. – Х.: Акта, 324 с. (с)

Лоренс РІС. Гітлер і Сталін. – К.: Лабораторія, 480 с. (о)

Олена СТЯЖКІНА. Рокада: Чотири нариси з історії Другої світової. – К.: Дух і Літера, 272 с. (п)

Судовий процес Валентина Мороза: розсекречені матеріали. – Брустурів: Discursus, 704 с.(п)

Юрій ФЕЛЬШТИНСЬКИЙ, Володимир ПОПОВ. Від Червоного терору до мафіозної держави. Спецслужби Росії в боротьбі за світове панування (1917–2036). – К.: Наш формат, 624 с.(п)

Третя підномінація "Минувшини" - біографії / мемуари:

Роман ГОРАК. Андрей Шептицький. Біографія. – Л.: Апріорі, 896 с. (п)

Роман КОВАЛЬ, Юрій ЮЗИЧ. Микола Міхновський. Спогади, свідчення, документи. – К.: Видавництво Марка Мельника, 944 с. (п)

Карл Ґустав МАННЕРГЕЙМ. Мемуари. Том 2. – Л.: Астролябія, 624 с.(п)

Ґолда МЕЇР. Моє життя. – К.: Наш формат, 424 с. (п)

Аліна ПОНИПАЛЯК. Останній командир УПА. Життя і боротьба Василя Кука. – К.: Наш формат, 256 с. (п)

Том СЕГЕВ. Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. – Х.: Фоліо, 796 с.(п)

Юрій ШАПОВАЛ, Олександр ЯКУБЕЦЬ. Служитель залежности: Володимир Щербицький за обставин часу. – К.: Критика, 512 с. (п)

Лауреат буде названий наступного місяця.




Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.

Українське державотворення літа 1941-го. Міфи та факти

Сам факт відновлення української влади після тривалої окупації мав суттєвий вплив на свідомість населення. Історик та дисидент, уродженець Волині Валентин Мороз згадував: "Перша половина мого життя була сформована двома прапорами під час проголошення української самостійності в 1941 році. Ці два українські прапори в рідному селі збереглися на ціле життя, давали вогонь витерпіти і перемогти".

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.