У Полтаві зняли пам'ятник Суворову

Натомість ще 27 топонімів на Полтавщині носять ім'я російського полководця, який придушував польський та український національні рухи, керував депортаціями з Криму та Кубані

Про це повідомив регіональний представник Українського інституту національної пам'яті (УІНП) в Полтавській області Олег Пустовгар.

 

Раніше монумент Суворову стояв на подвір'ї київського військового ліцею імені Івана Богуна. Його було демонтовано з ініціативи дирекції ліцею та за підтримки УІНП й тодішнього віце-прем'єра В'ячеслава Кириленка. Восени минулого року пам'ятник перемістили до Полтавського музею важкої бомбардувальної авіації – філії Національного військово-історичного музею України як експонат.

Олег Пустовгар у ефірі полтавського телеканалу оприлюднив лист голови Антона Дробовича до директора Національного військово-історичного музею України А.Ільєнка. У документі зазначено, що "пам'ятник не є пам`яткою історії, мистецтва, культури, архітектури, містобудівництва, науки та техніки тощо.

Він був виготовлений у 1974 році скульптором-аматором, а відтак питання його художньої цінності є відкритим. Зазначений пам'ятник був одним з елементів радянської наочної агітації та пропаганди, яка втратила своє значення після здобуття Україною незалежності. Відтак, доцільність музеєфікації та експонування цього пам'ятника може розглядатись у контексті монументальної пропаганди доби СРСР".

Олег Пустовгар повідомив, що жахливим спадком російсько-комуністичного імперського минулого є сила-силенна топонімічних назв на честь Суворова. "Лише на Полтавщині, у різних громадах налічується 27 назв вулиць, провулків, площ на честь цього діяча Російської імперії й ката українського та польського народів", - сповістив представник Інституту нацпам'яті. Він висловив сподівання, що демонтаж у обласному центрі пам'ятника російському військовому злочинцю Суворову пришвидшить процеси деколонізації топоніміки по всій Полтавщині.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.