Музей Вінниці поповнився унікальною колекцією документів працівника дипмісії УНР

Півсоті документів належали співробітнику дипломатичної місії УНР в Італії Сергію Пащенку та його дружині, членкині Українського Червоного Хреста за кордоном Розалії Вассер

Про це у Телеграмі повідомив міський голова Вінниці Сергій Моргунов.

"Унікальну колекцію - понад 50 позицій - отримав Музей Вінниці. Це документи, візитівки, марки, фотографії, які належали співробітнику дипломатичної місії УНР в Італії Сергію Пащенку та його дружині Розалії Вассер, яка була медсестрою в армії УНР, а згодом представляла Український Червоний Хрест за кордоном", - написав Моргунов.

Поповнити фонди музею вдалося завдяки допомозі небайдужих людей. Адже пропозиція продажу діяла лише протягом кількох днів, тому у музеї не встигали офіційно придбати ці речі через музейну фондово-закупівельну комісію. Директор Олександр Федоришен оголосив збір коштів і протягом півтори години вдалося зібрати необхідну суму – 20 500 гривень.

З документів дізналися, що Сергій Пащенко був військовим аташе дипломатичної місії УНР в Римі. Надзвичайна дипломатична місія УНР розпочала свою діяльність у вересні 1919 року. Італійський уряд встановив лише фактичні контакти з місією без юридичного визнання. Серед комплексу документів є візитівка Дмитра Антоновича – голови цієї місії, співорганізатора Центральної Ради, сина видатного історика Володимира Антоновича. Розалія Вассер до 1920 року була медсестрою в Армії УНР, а пізніше постійною членкинею Українського Червоного Хреста за кордоном.
Після поразки Української революції 1917-1921 років Пащенко і Вассер опинилися в еміграції. В різні роки жили в Австрії, Швейцарії, Бельгії та Франції. Коли саме Сергій та Розалія побралися – наразі невідомо.
Тепер наукові співробітники музею зможуть опрацювати кожен документ і дослідити історію подружжя Пащенків. Згодом  побачити ці речі відвідувачі зможуть на одній із виставок Музею Вінниці.
 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.